Прочитайте уривок з повісті Уласа Самчука «Марія». Спробуйте на підставі запропонованого тексту укласти ділову характеристику Марії. Під час укладання додайте відсутні реквізити.
Марія народилася у сім'ї у звичайних людей: мати селянка, батько працював у каменоломнях. «Її голівка вкрилася чорними м'якими кучерями, оченята горіли кусниками полірованого антрациту. Батька кликала татом, матір мамою. Любила це робити безупинно». Може, передчувала, як недовго доведеться їй тішитися цими словами. Незабаром батька привалило у каменоломнях, а мати, захворівши на сухоти, померла невдовзі після того. Дівчинці було лише шість років. Так почалося її сирітство: «Чорні м'якенькі її кучері довго не милися і збилися у твердий ковтун. У них завелися пасожери, які гризли й мучили Марію. Дівча дерло на собі шкуру, поробилися гнійливі струпи. Кругла голівка обліпилася огидними ковтунами, на плечах висить брудна полатана сорочина. Що могла їсти Марія? Їла шматок чорного сухого хліба, їла недоспілу овоч, їла бараболі, ті самі черстві, водяні, як варилися для веприка і курей. Мала великий набубнявілий животик».
У цей період у неї проявляються різні риси. Наприклад, терплячість: «Роса розмочує ретини, заходить в бруд і роз’їдає їх. Ноженята чорні, порепані, з попідбиваними пальцями. Ступає обережно по верстві куряви дороги, після по росі. Роса розмочує репини, заходить бруд і роз'їдає їх. Чути гострий біль, виступає чорна густа кров. Чути гострий біль, виступає чорна густа кров. Але Марія не зважає на це».
Працьовитість притаманна їй з самого дитинства: «Та що Марії праця? Жне, в'яже за косарями і, мов дзвінок, гомонить. Виграють оті чорнезні, оті бездонні… Гляне — опалить… А щоки повні, округлі, з ямочками. Кучері чорним полум'ям горять. Картина — невгомонна, співоча картина».
Марія виросла напрочуд гарна – «На дванадцятій весні відчула дівочий сором і при зустрічі з хлопцями опускала на очі довгі вії Дивляться, задивляються, і кожний: «О, це буде дівка!..». Дівчина вийшла ловка, роботяща, мала лагідну вдачу, до того ж і співала добре. Але себе тримала гідно.
Марія гарно співала. Гнат любив її слухати: « Дивлюся на тебе, Маріє, і стає страшно. Страшно за твою таку красу. Тобі треба сидіти в світлиці, накинути царську одіж і бути чиєюсь царицею. Ні, ні… Тобі тільки царицею бути. Ти надто хороша, у тебе ж пісня яка, яка пісня!»
Настала нова влада, нові порядки. Померли всі Маріїні сини. Але вона не плаче. «Марія соромиться старечої сльози» – ця жінка хоче бути сильною, не показує слабкість, все ще горда.
«Кінчики проміння опалюють сухі жили руки, б’ють у запалі очі, підбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей. Дивиться рівно і широко» – жінка не боїться смерті.
«Довго, довго виривалася з життя Марія. Перетинається кожний нерв. Мідяне холодне сяйво місяця облило холодом роздуті, з розчепіреними пальцями ноги… З напруженням рветься останній нерв. Гасне поволі місяць, зникають одна за другою з голови думи, зливаються в чорну пелену, без початку і кінця… Плющаться і грузнуть очі, холонуть засохлі уста, западають груди, серце робить останній удар…». Марія померла.

долтг    1   13.04.2020 15:28    14