Написати етюд" про що думає дощ"​

Знову вечір… Я сиджу на підвіконні й прислухаюсь до гуркоту краплин дощу. Переплітаючись із дивовижною

музикою нічного міста, він створює абсолютно нову - неповторну мелодію. Ви колись прислухались до звучання

вечірнього міста? Гуркіт машин, спів вітру, гул,що доноситься з заповнених вулиць, сміх і плач дітей на

майданчиках, й навіть тихий стукіт закоханих сердець – усе це мелодія життя, мелодія сплетінь долі.

Усе навколо неначе поєднання звуків, які з`єднані самою долею. Тут невеличкі етюди на одну ніч, та об`ємні

сонати довжиною в ціле життя. Кожен витвір цієї музичної поезії існує в своєму ритмі. Усі вони, так чи інакше,

об`єднуються величезним виром почуттів.

Цей вир захоплює нас з головою, створює безкінечність гармоній...

В такі моменти відчуваєш себе невимовно малим – крихітною ноткою цієї невпинної музики… Проте, кожен звук

- важлива складова мелодії, якщо забрати з твору хоч одну нотку або додати зайву усе звучання зміниться…

Кожне слово вимовлене нами, рух й навіть подих це невеличка нотка, проте вслухаючись у те, як краплі води

відбиваються від скла, я розумію, що у шепоті дощу подекуди більше змісту ніж у всіх наших словах.

Лишень прислухайтесь, скільки ще не повіданих історій приховують його краплинки, скільки давно не граних

мелодій він знає, саме в ньому приховані безліч емоцій.

Варто лише заплющити очі й поринути у його проникливу музику, пустити її у найпотаємніші закутки душі, й

може тоді,хоч на хвильку, нам вдасться осягнути глибину того, що називають долею.

І ось я, сидячи за книжкою й вдихаючи аромат свіжої кави, ненароком задумуюсь кому ж під силу зіграти цей

величезний твір під назвою «Світ», проте не маю жодних сумнівів, Цей Композитор найвеличніший.