Твір на тему багатство духовного світу Петра і Евеліни (за твором "Сліпий музикан" Володимира Короленка.

Тема: Повість В. Короленка «Сліпий музикант».

Мета: до зрозуміти внутрішній світ головного героя повісті, його духовні пошуки; поглибити уявлення учнів про взаємозв’язок музики та літератури; розкрити особливості її впливу не тільки на сюжет оповідання, а й на життя людини, її вчинки; виховувати почуття патріотизму, співпереживання, любові до ближнього.

Хід уроку:

І. Організаційний момент уроку.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку.

    У новелі «Парадокс» В.Короленко писав: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». Ця фраза відома багатьом людям, але не всі знають другу її частину: «Тільки щастя не завжди створене для неї».

-Діти, яку людину можна назвати щасливою?

ІІІ вівчення нового материалу

Слово вчителя:

Короленко Володимир Галактіонович - видатний російський письменник, публіцист і громадський діяч, за походженням - українець.

Народився 27 липня 1853 р. в м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Опанасовича Короленка, відомого в Житомирі своєю чесністю, безкорисливістю, відданістю законам. Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємопідтримки. Це безперечно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина. Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній обстановці маленьких містечок, де стикаються три народності: польська, українсько-російська та єврейська, і де бурхливе та довге історичне життя залишило ряд спогадів і слідів, сповнених романтичної чарівності. Спочатку В.Г. Короленко вчився в приватному пансіоні, а потім в 1-ій Житомирській гімназії.            

Про побут юного Короленка у Рівному написано вже чимало. Прикметно, що сам письменник докладно зобразив і гімназію, і родинне оточення, і життя міста того часу у своїх повістях, нарисах, оповіданнях. Особливо – «Історії мого сучасника», де ці спогади є часткою життєпису героя в контексті його незатишної і багатої на неправду доби.

Гімназійні враження Короленка були переважно важкими. Дитячу душу ранили кричуща несправедливість, зневажання гідності учнів, примітивне шпигунство наглядача Дитяткевича, байдужість учителів. Засилля рутини робило навчання нецікавим і нудним, а постійний страх перед покараннями, які чекали на гімназистів на кожному кроці, викликали ненависть та зневагу до гімназійних службовців. Щоправда, серед учителів Володимир Короленко пізнав і таких, котрі запам'яталися йому на все життя благородством та добром.

Таким був зокрема викладач російської словесності Веніамін Авдієв. Він працював у гімназії недовго, лише протягом одного року (1869-70), його гідна та незалежна поведінка була несумісною із тогочасними порядками в реальній гімназії.

Саме у Рівному Короленко вперше відчув у собі літературний талант, поклик до слова. Одного осіннього вечора він блукав вулицями міста. І чим більше вглядався в цей невибагливий пейзаж, в обличчя заклопотаних людей навколо, тим ясніше уявляв собі, як опише це життя...

У нашому місті гімназист Володя Короленко відкрив для себе зовсім інший світ, від якого раніше бридливо відвертався. Це був світ, який починався потойбіч від ситого міщанського життя, - світ злиднів, жебраків, бездомних сиріт, блазнів та волоцюг. Але і цей світ, як виявилося, жив за людськими законами чи принаймні - прагнув жити. Ці люди були обездолені не лише власною волею, а передусім - волею жорстоких обставин. Саме вони стануть у майбутньому колоритними персонажами його оповідань - паном Тибурцієм, Туркевичем, Лавровським. Рівняни могли легко пізнати прототипів цих персонажів: вони неодноразово зустрічали їх у занедбаних кварталах. Можна було пізнати й місце подій, бо письменник з натури змальовував нудне провінційне містечко, в центрі якого знаходилися романтичні руїни палацу, оточені заболоченим ставом. Або маленьку запустілу капличку на Вольському Цвинтарі, яка є місцем дії в оповіданні «Діти підземелля».

Рівне стало для молодого Короленка хай і поганою, але необхідною життєвою школою. Вийшовши зі стін гімназії, він їде до Петербурга здобувати вищу освіту. Це був типовий шлях «у люди» людини його соціального походження і здібностей, із численними труднощами та невдачами. На чужині згадувалася гарна біла споруда Рівненської гімназії та мальовнича зелень довкруг неї, серед якої так любили бавитися юні гімназисти.