Щоби глядачеві був зрозумілий душевний стан персонажів, актори, які часто приходили на знімальний майданчик із театрів, грали тілом та мімікою. Уся перформативність німого кіно фактично перебувала в площині виразної пантоміми, що потребувала максимальної віддачі. Однак, і сам німий кінематограф аж до 1920 років був здебільшого сценічним, левова частка всіх зйомок була статичною й відбувалася тільки в одному павільйоні. Акторам доводилося постійно перебувати в кадрі, тому настільки важливо було відігравати обличчям і рухами тіла навіть найпримітивніші характеристики героїв. У 1929 році Чарлі Чаплін сказав: «Вони знищили найдавніше з мистецтв – пантоміму. Вони знищили величну красу мовчання». Звукове кіно почало домагатися реалізму, витравлюючи театралізованість прийомів. Але театр завзято не бажав полишати територію кінематографу, обростаючи новими формами свого синтезу. Зрештою, у кінематограф прийшов реформатор театру Всеволод Меєргольд, хоча сам вважав кінематограф «балаганом».
Щоби глядачеві був зрозумілий душевний стан персонажів, актори, які часто приходили на знімальний майданчик із театрів, грали тілом та мімікою. Уся перформативність німого кіно фактично перебувала в площині виразної пантоміми, що потребувала максимальної віддачі. Однак, і сам німий кінематограф аж до 1920 років був здебільшого сценічним, левова частка всіх зйомок була статичною й відбувалася тільки в одному павільйоні. Акторам доводилося постійно перебувати в кадрі, тому настільки важливо було відігравати обличчям і рухами тіла навіть найпримітивніші характеристики героїв. У 1929 році Чарлі Чаплін сказав: «Вони знищили найдавніше з мистецтв – пантоміму. Вони знищили величну красу мовчання». Звукове кіно почало домагатися реалізму, витравлюючи театралізованість прийомів. Але театр завзято не бажав полишати територію кінематографу, обростаючи новими формами свого синтезу. Зрештою, у кінематограф прийшов реформатор театру Всеволод Меєргольд, хоча сам вважав кінематограф «балаганом».