Про рукавичку .подилить на окреми частини .дайте кожний з них назву . в зарание

Ждучи на грища і забави, 
В звіринці своїм величаво 
Король Франціск сидів; 
Тіснились вельможі при троні, 
А кругом, на високім балконі 
Дам барвистий вінок процвів. 
Король дав знак рукою — 
І з ґрат сторожкою стопою 
Виходить лев; 
Але не лунає рев: 
Пустелі друг 
Зором німим обводить круг 
Арени — 
І випростав з позіхом члени, 
І гривою стряс густою, 
І ліг самотою. 
І знову владар маше рукою — 
На знак царський 
Тигр жаський 
З клітки рине тісної 
Скоком потужним; 
Лева він бачить і виє, 
Напружує шию, 
Кола страшні вибиває хвостом 
І лиже рот язиком; 
І кроком несміло-пружним 
Лева обходить він 
І, волі невольний син, 
Повнить арену риком 
Хрипким і диким. — 
Погас його рев луною, 
І осторонь хижий ліг. 
І знову владар маше рукою — 
І зіво дверей вивертає їх: 
Двох леопардів прудких; 
В буянні мужнього палу 
Тигра вони напали; 
Той лапою б’є їх тяжкою, 
І вже підводиться лев; 
Його могутній рев 
Прогримів — і став спокій; 
І, не давши волі злобі рвучкій, 
Люті лягли по короткім бою. 
Нової жде битви вельможне гроно. 
І раптом упала з балкона 
Рукавичка красної дами 
Між хижаками. 
І мовить лицарю юна 
Кунігунда, глузлива красуня: 
“Щодня, щогодини, лицарю мій, 
Присягаєтесь ви в любові своїй — 
Принести рукавичку я вас!” 
І лицар Делорж поспішає і враз 
Збігає наниз безстрашно, 
І кроком твердим 
Ступає між звіром тим, 
І бере рукавичку відважно. 
І, повні подиву й жаху німого, 
Лицарі й дами глядять на нього, 
А він, спокійний, назад іде — 
І гомін безмежний навколо росте 
На честь його перемоги. 
Кунігунда героя очима вітає — 
Той погляд щастя йому обіцяє — 
Але, зійшовши під крики бучні, 
Він рукавичку в лице їй кинув: 
“Подяки, дамо, не треба мені!” — 
Сказав і її покинув.