Почему манилов из романа мертвые души является мертвой

Манілов - сентиментальний поміщик, перший «продавець» мертвих душ. 
Образ Манілова динамічно розгортається з прислів'я: людина ні те ні се, ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан. 
1) Характер героя не визначений, не вловив. 
«Один бог хіба міг сказати, який характер у Манілова. Є рід людей, відомих під ім'ям: ні те, ні се, ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан. » 
Слабовілля Манілова підкреслює і те, що господарством у поміщика займається п'яниця-прикажчик. 
Узагальненість, абстрактність, байдужість до деталей - властивості світогляду Манілова. 
У своєму безплідному ідеалізмі Манілов антипод матеріаліста, практика і русофіла Собакевича 
Манілов - мрійник, і мрії його повністю відірвані від дійсності. "Як добре було, якби раптом від будинку провести підземний хід чи через ставок вибудувати кам'яний міст". 
Поміщик тільки займався прожектерством: мріяв але ці прожекти не втілюються в життя. 
Спочатку він здається приємною людиною, але потім з ним стає смертельно нудно, тому що він не має власної думки і може тільки посміхатися і говорити банальні нудотні фрази. 
У Манілова немає живих бажань, тієї сили життя, яка рухає людиною, змушує його робити якісь вчинки. У цьому сенсі Манілов, - мертва душа, «не те, що не се». 
Він настільки типовий, сірий, нехарактерний, що у нього навіть немає певних схильностей до чого-небудь, немає імені та по батькові. 
2) зовнішність - В особі Манілова «вираження не тільки солодке, але навіть нудотне, немов та мікстура, яку спритний світський доктор засластіл немилосердно ...»; 
негативна якість: «риси обличчя його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто було передано цукру»; 
Сам Манілов - людина зовні приємний, але це якщо з ним не спілкуватися: розмовляти з ним не про що, він нудний співрозмовник. 
3) утворення - Манілов вважає себе вихованим, освіченим, шляхетним. 
Але в кабінеті Манілова два роки поспіль лежить книжка з закладкою на 14-й сторінці. 
Він у всьому проявляє «прекраснодушність», жвавість манер і люб'язне щебетання в розмові. 
Зачепившись за будь-яку тему, думки Манілова спливають вдалину, в абстрактні роздуми. 
Витончена делікатність і сердечність Манілова виражається в абсурдних формах невгамовного захоплення: «щі, але від щирого серця», «травневий день, іменини серця»; чиновники, за словами Манілова, суцільно препочтеннейшій і прелюбезнейшій люди. 
У Манілова найчастіше зустрічаються слова у мові: «люб'язна», «дозвольте», та невизначені займенники і прислівники: який-небудь, отаке, якесь, отак ... 
Ці слова надають відтінок невизначеності всього, що говорить Манілов, створюють відчуття смислової безплідності мовлення: Манілов мріє про сусіда, з яким можна було б розмовляти «про люб'язність, про хороше зверненні, стежити яку-небудь таку собі науку», «як було б у самому справі добре, якби жити отак разом, під одним покрівлею, або в затінку якогось в'яза пофілософствувати ». 
Думати про реальне життя, а тим більше приймати якісь рішення цей герой не здатний. Все в житті Манілова: дія, час, сенс - замінені вишуканими словесними формулами. 
Манілов-західник, тяжіє до освіченого європейського життя. Дружина Манілова вивчала французьку в пансіоні, грає на фортепіано, а діти Манілова-Фемістоклюс і Алкід - отримують домашню освіту; 
Порівняння Манілова з «занадто розумним міністром» вказує на примарну ефемерність і прожектерство вищої державної влади, типові риси якої - вульгарна солодкуватість і лицемірство. 
Претензії на вишуканість, освіченість, витонченість смаку ще більше підкреслює внутрішню простоту мешканців садиби. По суті, це декорація, що прикриває убогість.