"Маленький принц", твір роздум

Всi дорослi спочатку були дiтьми, тiльки мало хто з них про це

пам'ятає, — говорить у присвятi до своєï казки

Маленький принц Антуан де Сент-Екзюперi . Цим вступом до дитячого твору

письменник неначе пiдкреслює, що вiн адресує його не тiльки

Дiтям, але й дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку,

складається враження постiйного порiвняння: ось так бачить

подiï Малюк, а ось так — доросла людина. I ця вiдмiннiсть

вражає! Дiти повиннi бути дуже поблажливi до дорослих, —

спiвчуває старшим Малюк, i цим самим письменник запевняє, що

дитяче бачення свiту — природнiше, людянiше, отже, правильнiше,

нiж у дорослих, i що свiт має бути зовсiм не таким, яким його

роблять дорослi люди. Особливо вражаючою та гострою подається у

казцi оцiнка Маленьким принцом життєвих настанов рiзних типiв

дорослих, не пов'язаних мiж собою, бо живуть вони поодиноко на рiзних

астероïдах.

Я вважаю, що Сент-Екзюперi саме в такий б вдалося розкрити глибини

внутрiшнього свiту цих людей, оскiльки ïм не треба прикидатися

кращими, бо вони живуть наодинцi зi своєю совiстю й переконаннями.

Очима Малюка ми неначе бачимо людство з усiма його проблемами, вадами:

турецький астроном, у вiдкриття якого не повiрили, бо вiн був одягнений

по-турецькому, ледар, що знiвечив свою планету, тому що вважав: …

iнколи якусь свою роботу можна й вiдкласти, од того нiчого не трапиться.

Знайомимося ми й з королем, для якого головне — щоб поважали його

авторитет, з пихатим честолюбцем, з пияком, якому соромно за згубну

ваду. Бiзнесмен iз четвертоï планети жадiбно рахував зiрки, щоб

бути багатим (чи не безглуздо?). Дивнi люди цi дорослi, — не

розумiє ïх Малюк. Але, на щастя, зустрiчаються йому й iншi:

лiхтарник з п'ятоï планети, який не смiшний. Мабуть тому, що вiн не

думає про себе. Старий географ викликає у Малюка (а через

нього й у нас) повагу, вiн заявляє, що у планети Земля гарна

репутацiя.

Сент-Екзюперi подає портрет людства нашоï планети, який

складається з вiдповiдноï кiлькостi знайомих нам жителiв iз

попереднiх планет. Так постає перед нами наша рiдна Земля,

сповнена, з погляду Малюка, всiлякого безглуздя: властолюбства, пихи,

жадоби, пияцтва, душевноï черствостi. На жаль, тi безглуздя мають

силу, а все розумне, добре, гарне — слабке. Та дорослi не

помiчають безглуздя, всяким дурницям надають великоï ваги, а

головного — краси природи i людських стосункiв, правдивостi,

товариськостi, широстi — не бачать i тому не визнають. Малюк

переконує нас, що у життi могли б бути й iншi стосунки, коли б

люди намагалися приручати одне одного, налагоджувати мiж собою зв'язки,

коли б вони сприймали свiт не очима, а серцем.

Добре бачить тiльки серце, найголовнiшого очам не видно, — вчить

нас Маленький принц. Казка викликала у моïй душi цiлий спалах

почуттiв, примусила замислитися над людськими вчинками i вадами. I хоч

вона закiнчується сумно, але залишає по собi не тiльки сум,

а й прагнення до прекрасного, свiтлого, чим надiляє людину

дитинство. Цей зiрковий свiт важливо пронести через все життя. Говорячи

словами автора, треба старанно берегти свiтильники: порив вiтру може

погасити ïх