ответ:Компартійно-радянська система державної влади — система державної влади, яка склалася в СРСР та існувала до конституційної реформи 1988. Це був політичний режим, що формально легалізував диктатуру керівництва комуністичної партії як владу рад. Механізм такого сполучення був теоретично розроблений В.Леніним і втілений у життя партією більшовиків. В компартійно-радянській системі влади диктатура партії приховувалася за лозунгом народовладдя рад і тому офіційно політичний режим називався радянською владою.
Компартійно-радянська система влади формально була поділена на законодавчу (з'їзди рад — аж до Всеросійського, а з 1922 — Всесоюзного), виконавчу (виконавчі к-ти рад — аж до Всесоюзного ЦВК і Раднаркому СРСР та раднаркомів союзних республік) і судову гілки, однак фактично вона не відрізнялася від самодержавної форми правління. Закони (декрети, постанови) приймалися переважно виконавчими органами влади (президіями Всесоюзного ЦВК та ЦВК ін. союзних республік, раднаркомами), після чого затверджувалися на з'їздах рад. Як правило, прийняттю законів передувало ухвалення таємних або гласних рішень щодо їх змісту партійними органами.
Своїм радянським складником компартійно-радянський тандем був повернутий до народу. Населення формально (можливість проголосувати за єдиного кандидата, висунутого комуністичним керівництвом) не тільки обирало персональний склад радянських органів, а й нібито наділялося цілком реальними, хоч і обмеженими, управлінськими та контрольними функціями. Свої керівні кадри ця система також брала з низів. Робітничо-селянське походження стало ознакою вищої соціальної якості, подібно до того, як до революції такою ознакою вважалося дворянське походження.
Своїм компартійним складником владний тандем був повернутий до членів РСДРП(б)–РКП(б)–ВКП(б)–КПРС. Однак внаслідок побудови партії на принципах «демократичного централізму» її керівники і вожді фактично були абсолютно незалежними від рядових партійців, хоча останні й регулярно обирали керівні органи партії відповідно до її статутних вимог.
Можливе тертя між двома апаратами влади — радами і партією — попереджувалося тим, що будь-які ключові посади в радянських установах займали лише «перевірені» члени партії, при цьому кваліфікація, досвід і компетентність кандидатів на ці посади бралися до уваги в другу чергу.
З часом таке «партійне будівництво» призвело до посилення в органах влади бюрократизму і свавілля. Суспільство все більше й більше підпорядковувалося малокомпетентним, енергійним і самовпевненим людям з партквитком, які керувалися партійними інструкціями і власною вислужливістю. Окрім того, будучи за своєю природою диктаторською, компартійно-радянська система розвивалася у напрямку дедалі більшої концентрації влади на вищих щаблях її ієрархічної будови, що спричиняло підміну виборних органів влади апаратними структурами цих органів.
з чим?
якщо потрібна відповідь,правильно запитуй
ответ:Компартійно-радянська система державної влади — система державної влади, яка склалася в СРСР та існувала до конституційної реформи 1988. Це був політичний режим, що формально легалізував диктатуру керівництва комуністичної партії як владу рад. Механізм такого сполучення був теоретично розроблений В.Леніним і втілений у життя партією більшовиків. В компартійно-радянській системі влади диктатура партії приховувалася за лозунгом народовладдя рад і тому офіційно політичний режим називався радянською владою.
Компартійно-радянська система влади формально була поділена на законодавчу (з'їзди рад — аж до Всеросійського, а з 1922 — Всесоюзного), виконавчу (виконавчі к-ти рад — аж до Всесоюзного ЦВК і Раднаркому СРСР та раднаркомів союзних республік) і судову гілки, однак фактично вона не відрізнялася від самодержавної форми правління. Закони (декрети, постанови) приймалися переважно виконавчими органами влади (президіями Всесоюзного ЦВК та ЦВК ін. союзних республік, раднаркомами), після чого затверджувалися на з'їздах рад. Як правило, прийняттю законів передувало ухвалення таємних або гласних рішень щодо їх змісту партійними органами.
Своїм радянським складником компартійно-радянський тандем був повернутий до народу. Населення формально (можливість проголосувати за єдиного кандидата, висунутого комуністичним керівництвом) не тільки обирало персональний склад радянських органів, а й нібито наділялося цілком реальними, хоч і обмеженими, управлінськими та контрольними функціями. Свої керівні кадри ця система також брала з низів. Робітничо-селянське походження стало ознакою вищої соціальної якості, подібно до того, як до революції такою ознакою вважалося дворянське походження.
Своїм компартійним складником владний тандем був повернутий до членів РСДРП(б)–РКП(б)–ВКП(б)–КПРС. Однак внаслідок побудови партії на принципах «демократичного централізму» її керівники і вожді фактично були абсолютно незалежними від рядових партійців, хоча останні й регулярно обирали керівні органи партії відповідно до її статутних вимог.
Можливе тертя між двома апаратами влади — радами і партією — попереджувалося тим, що будь-які ключові посади в радянських установах займали лише «перевірені» члени партії, при цьому кваліфікація, досвід і компетентність кандидатів на ці посади бралися до уваги в другу чергу.
З часом таке «партійне будівництво» призвело до посилення в органах влади бюрократизму і свавілля. Суспільство все більше й більше підпорядковувалося малокомпетентним, енергійним і самовпевненим людям з партквитком, які керувалися партійними інструкціями і власною вислужливістю. Окрім того, будучи за своєю природою диктаторською, компартійно-радянська система розвивалася у напрямку дедалі більшої концентрації влади на вищих щаблях її ієрархічної будови, що спричиняло підміну виборних органів влади апаратними структурами цих органів.
Объяснение: