З початку 60-х років XX ст. у різних частинах східного узбережжя Північноамериканського континенту археологи знаходять незаперечні докази того, що в 800-I 000 роках, тобто більш ніж за 500 років до Колумба, на цих землях не лише бували, але й селилися та довго жили відважні мореплавці з півночі (Скандинаві) — вікінги, або нормани («північні люди»). У 981 р. з Ісландії на захід вирушив Ейрік Рауді (Рудий), який відкрив південний берег острова й назвав його Гренландією, що означає Зелена країна. Вікінги заснували там постійні поселення з храмами, залишки яких збереглися до наших днів.
У 1000 р. син Ейріка Лейф Еріксон (Щасливий) спорядив судно, на якому, рухаючись з Гренландії на південь, досяг скелястої землі, яку назвав Хеллуланд — Країна плоских каменів (очевидно, це був півострів Лабрадор). Вікінги вважали його продовженням уже відомих їм островів Ісландії та Гренландії. Відкриття норманів не стали загальним надбанням, про них знали лише деякі північні народи.
Археологічні знахідки — залишки будівель та укріплень, предмети начиння, фрагменти зброї та одягу, вибиті на скелях рунічні написи — переконливо свідчать, що протягом низки років у різних місцях узбережжя існували осілі колонії прибульців з-за океану.
У 1000 р. син Ейріка Лейф Еріксон (Щасливий) спорядив судно, на якому, рухаючись з Гренландії на південь, досяг скелястої землі, яку назвав Хеллуланд — Країна плоских каменів (очевидно, це був півострів Лабрадор). Вікінги вважали його продовженням уже відомих їм островів Ісландії та Гренландії. Відкриття норманів не стали загальним надбанням, про них знали лише деякі північні народи.
Археологічні знахідки — залишки будівель та укріплень, предмети начиння, фрагменти зброї та одягу, вибиті на скелях рунічні написи — переконливо свідчать, що протягом низки років у різних місцях узбережжя існували осілі колонії прибульців з-за океану.