Нужно навести примеры с жизни этих методов Крім типологічного та індивідуального стилів керівництва, на прак­тиці існують принципи і прийоми управління, про які не прийнято гово­рити вголос.

1. Ефект опудала. Керівник вибирає із працівників, причому з висо­ким статусом і висококваліфікованих, "опудало", тобто того, ким він лякає решту працівників. А саме: на різних нарадах, зборах, де присутня більшість працівників, він прагне применшити значення роботи своєї "жертви", по­казати "некомпетентність" цієї людини, критикувати слушні рекомендації, робити "в'їдливі" зауваження.

2. "Бий своїх, щоб чужі боялися". Деякі керівники показують, що вони розрізняють поняття "дружба" і "робота". З кимось із своїх підлеглих у позаробочий час дружать і мають спільні інтереси чи хобі – і про це всі зна­ють. На роботі ж демонстративно підкреслюють свою вимогливість до цих людей. Часто публічно критикують, "перегинаючи при цьому палку". І цю несправедливість також помічають всі члени колективу. Таким чином ке­рівник хоче показати всім, що він принциповий і справедливий. Врешті-решт "побутовий" приятель керівника не витримує цієї подвійної гри і або йде в інший колектив від свого "покровителя", або між ними починається конфлікт.
3. "Розподіляй і владарюй". Цей принцип часто використовують керів­ники, які не почувають себе впевнено на своєму місці або ж наділені ма­нією підозрілості.
Для таких керівників важливо, щоб у їхньому підрозділі чи на їхній дільниці працівники, особливо на суміжних і важливих ділянках роботи, конфліктували між собою. Тоді, на їхню думку, внутрішнє, хай нездорове, суперництво, приведе до зовнішньої стабільності. Кожна із "ворогуючих сторін" скаржитиметься начальнику одна на одну. Керівник заспокоюва­тиме кожного такого працівника і буде начебто на його боці. Хоча насправді керівникові це вигідно, він сам тонко ініціює конфлікти і "підсипає жару у вогонь".
4. "Тихе теля двох маток ссе". Відразу зазначимо, що цей принцип стосується поведінки керівника до вищого над собою начальства. Він озна­чає, що керівник певної нижчої структури ніколи не заперечує вищим ке­рівникам, навіть якщо, на його думку, ті неправі у своїх рішеннях, виявляє підкреслену ввічливість, старанність, беззастережність. Причому не тільки до свого прямого начальника, з яким він найбільш пов'язаний функціо­нально, але і до інших. Звичайно, з певною метою.
Такий керівник стає зручним для всіх, його наближують до себе вищі чини, які хочуть мати таких заступників.
5. "Кожній сестрі по сережці", або "давайте жити дружно".
Цей принцип стосується передусім стимулювання, як одного із важелів керівництва. При розподілі премій, путівок, відпусток тощо, а також кон­кретної роботи між членами колективу керівник, який сповідує цей прин­цип, прагне нікого не образити, зробити так, аби всі залишалися макси­мально задоволеними. Для нього основне, щоб була стабільність і не було скарг у вищі інстанції.
6. "Ефект клітки". Це особливість постстосунків між колишнім керів­ником і підлеглим. Зазначимо одразу: це не означає, що стосунки тоді були між ними ворожими чи неприязними. Вони могли бути і приховано, і явно доброзичливими.
Ця особливість стосунків означає, що колишній підлеглий відчуває до свого колишнього керівника певні "претензії" за те, що доводилося кори­тися чужій волі. За аналогією із тигром, якого випустили з клітки, він гото­вий роздерти свого "опікуна", хоча той і годував його м'ясом.

Kalibekova1    2   30.11.2021 02:59    0