B 1953-1964 годах несмотря на то, что СССР на международной арене проводил политику мирного сосуществования с капиталистическими странами

Аналіз вірша Тема: Відтворення щирих особистих почуттів в людини у невід’ємному зв’язку з мовою, народом, рідною землею, Батьківщиною. 

Ідея: Возвеличення любові до всього святого, що пов’язано з життям кожної людини. 

Основна думка: Особистість — це та людина, яка поважає культуру, мову, традиції рідного краю, вболіває за долю України, її сучасне і минуле. 

Жанр: Елегія. Римування: Перехресне. 

Віршований розмір: Ямб. 

Художні особливості поезії. 

Повтори: «Коли мене питають… любили…» . Метафори: «випадкове слово не впаде» . Епітет: «ясні зорі», «тихі води» . 

Риторичний оклик: «кладіть отут у домовину живим!..» . 

Риторичні запитання: «Любити річки, і річки, і річечки, і потічки?» , «Народу чи зможеш прислужитись, як і де?» , «Любиш землю, степи, озера, яблуні в саду?» , «Рідну мову чи зміг би поміняти на чужу?» , «Україну чи зможеш ти забуть на чужині?». Елегія — це жанр у ліриці, означає — сумна, журлива пісня. У В. Підпалого це ще й «тиха елегія». Тому що про любов до батьківщини не треба кричати, багато говорити, краще це доводити ділом. Ліричний герой поезії «Тиха елегія» саме так і чинить: не відокремлює себе від своєї землі, не може проміняти її на привабливу чужину, а дружина співає його синові колискову рідною мовою... Вірш побудований у формі питань і відповідей. І якщо спочатку ліричний герой «відмовчується», «мовчить», то на питання, чи зможе забути Україну на чужині, «кричить» та відповідає словами Т. Шевченка: «Однаковісінько мені...» Тобто йому байдужа власна доля, тільки була б його Україна.