Зробіть переказ твору.! 20 він ніколи не плакав. ніколи-ніколи не плакав. навіть у дитинстві, навіть коли був немовлям, батьки не чули його крику, не бачили сліз. якось вивалився з колиски додолу. буцнувся головою об твердющу підлогу — лежав, тільки кректав. — і що за дитина? —дивувались дорослі.— мов кам’яна. а тут на сьомім десятку життя вперше розплакався. сльози лились і лились: мовчазно, гірко, невтішно, як тільки можуть литися в старої людини. йому було сором оцього нестримного плачу, він сердився на себе за нього, казав сам собі: "через кого я плачу, через сопляка! " — і нічого не, міг з собою вдіяти. а день-бо починався як ніколи ясний та гожий. радісно вливався в його невелику кімнату, обставлену старенькими меблями, дихав такою бадьорою свіжістю, що він, прокинувшись, скочив з ліжка як молодий. і перше, що побачив,— свій святковий костюм. почищений, випрасуваний дбайливо невісткою, костюм висів на спинці стільця, і він одразу ж подумав, що треба почепити медалі. і так йому закортіло це негайно, в цю ж мить зробити, що він не витримав, як був у трусах, підбіг до комода, потягнув на себе шухляду. на нього так і війнуло устояними пахощами речей, що роками лежать на одному й тому ж місці. то були переважно речі дружини, яка померла десять літ тому: коробочки, пудрениці, флакони й флакончики, висохлий тюбик губної , бігуді, перламутрові гудзики, клубочки вовняних ниток, голки й гачки для в’язання — все це він ревниво беріг, не дозволяв чіпати навіть невістці. і тут же стояла мальована палехська скринька. подарована йому на п’ятдесятиріччя дружиною. обережненько взяв, відчуваючи пальцями тверду відполіровану поверхню, повернувся до ліжка. сів, любовно поставив її на коліна, підняв кришку. і завмер. в скриньці, на малиновій бархатці, завжди лежало його п’ять медалей: "за перемогу над німеччиною у великій вітчизняній війні 1941—1945 рр.", на честь тридцятиріччя цієї перемоги і три "за відвагу". рідкісний набір трьох медалей, що їх мало хто мав у минулій війні. медалі завжди лежали, старанно викладені в акуратний рядок, наче пришпилені до малинових грудей. "за відвагу" мерехтіли благородно сріблом, дві інших золотисто сяяли бронзою. він їх сам завжди і складав, не довіряючи навіть друлрині, коли та була ще жива,— одну по одній, протираючк дбайливо хусточкою, здуваючи з муарових колодочок щонайменші пилинки, і завжди хвилювався, підіймаючи кришку: було таке відчуття, наче медалі весь час чекали на нього. тепер же не повірив тому, що побачив: не було трьох медалей. тканина аж кричала, пограбована, до малинових нервів обдерта, а дві осиротілі медалі пригнічено одсвічува-ли враз потьмянілою бронзою. " та цього бути не може! " зблиснула думка, що він не так їх поклав. що помилково прикрив малиновою бархаткою. перевернув, витрусив дві, що лишились,— скринька сумно зблиснула полакованим дном. кинув скриньку, побіг до шафи: вдалося, що медалі висять на іншому, старенькому вже піджаку. що невістка, забираючи прасувати костюм, взяла й перевісила. ось він зараз відгонить — і медалі звично засяють на сірій тканині. немає. а може, невістка десь поклала й забула? могло ж таке бути! перед тим, як прасувати, зняла, і вони тепер лежать десь на кухні. ну, звісно ж, на кухні! поспіхом одягся (невістка підхоплювалась рано), сунув ноги в капці, сторожко, щоб не грюкнуть, не рипнуть, вийшов у коридор. зробіть переказ твору

Варвараминнннн    1   01.10.2019 23:40    4