Зївши вареника,я падаю в натоптані снігом санки,дядько Себастан умащується на спереду,і ось уже кінь виносить нас у широкий засніжений світ,де у паморозі срібло туманіють верби,де вітряки остуджують сонце,а річка погойдує переспілі китиці отого очерету,в якому й досі живуть чиїсть сумні голоси. Синтаксичний розбір

masha3521    2   28.04.2021 16:44    0