Твір роздум на тему "пісня осіннього листочка"

Ось і почалася осінь. Повітря стало прозорим, все довкола виграє багряними кольорами. Чи не найбільше мене вражає кленове листя? Кленові листочки – своєрідні картини якогось художника-мрійника. Особливо мене зачаровує клен у жовтні. Забарвлення його – яскраво жовте, немов листочок охоплений полум’ям. Я приходжу до нього кожного осіннього дня, довго вдивляюсь вгору: мрію вловити ту мить, коли листочок клена відривається від гілочки гаю довго. І ось ніби вчувається: «Дзень!», – це ще один листочок полетів вниз. Ця ніжна мелодія мені особливо до душі, хочеться слухати її безперервно.
Усі клени в нашому парку дещо схожі на кулі із золота. Те золото повсюди: на них, біля них, довкола на землі. Воно іскриться і сліпить очі. Багряно-золоте листя клена, за народними прикметами, віщує початок справжньої осені. «Я обов’язково завтра знову до тебе прийду», – шепочу своєму давньому другу-клену, майже торкаючись його кори, і продовжую прогулянку.
Крокую вглиб парку. Мелодія чарівного осіннього листя, як повелося останнім часом, супроводжує мене. Тут починається так звана «зелена зона». Це місце не піддається ніяким змінам пір року, час майже невладний над ним. Звичайно, це ялинник, місце, яке найбільше полюбляють сороки та білочки. Вдихаю неймовірно чисте, аж дзвінке, повітря. Як же хороше!
Ялинник плавно переходить у березняк. Сумно кружляє березове листячко. Воно насиченого лимонного кольору. Намагаюсь долонями упіймати хоча б один листочок. Вийшло! Пильно розглядаю його: листочок різьблений, немов монета, трохи прохолодний. А колір?! Як може природа вимальовувати листки такими незрівнянними фарбами? І справді, осінь – чарівниця. Бо хіба можна, не володіючи жодними чарами, творити таку неймовірну красу? Просто очей не відведеш.
Далі – дуби. Їхні великі листки, наче покриті лаком. І мелодія їхня така ж: немов нежива, груба, навіює сум. Довкола – безліч жолудів. Назбираю собі жменьку. Буде пам’ятка.
Неквапним кроком виходжу з парку. “До побачення! Завтра я знову відвідаю вас!,” – вигукую подумки.
Я добре розумію, що пізньої осінньої пори неповторним є кожнісінький день. Цілком можливо, уже зранку листя почорніє від заморозків, перестане лунати в моїй душі його ніжна мелодія, синій подих неба навіє холодний сніг. Та все це буде завтра… А сьогодні я прагну відтворити у своїй душі кожну нотку мелодії осіннього листя, щоб зберегти її в своєму серці аж до весни.
Насолоджуйтеся красою кожного осіннього дня, бо жоден не повториться більше!