Твір-роздум на тему краса і велич дружби.

У ній народжується краса, гармонія,  лад,  єдність.  Любов  —  радість,  любов  — джерело натхнення. Споконвічна тайна людського буття. І щасливий той, хто спізнав у своєму житті силу цього дивного почуття. Від Ярославни, від «Слова о полку Ігоревім» через народний епос, поезію середніх віків і класику вічна тема любові прийшла до нас. Серця під впливом божественного почуття несуть дар життя і поезії… Петрарка, Шекспір, Шевченко, Пушкін, Франко, Леся Українка, Сосюра, Павличко, Ліна Костенко…Людина, серце якої не плакало від солодкої муки, душа якої не боліла коханим ім’ям, не може зрозуміти цього прекрасного почуття. А якщо Бог нагородив її цим неоціненним скарбом, то народжується диво-поезія, якій судилося стати безсмертною. І не один закоханий повторював печальні Франкові слова, де і «розпука», і «невтишима тоска», де «любов… плаче так гірко». Кохання робить людину красивішою, облагороджує її. У душі виникає щось незбагненно-животворяще, народжується світ краси і величчя. Це любов водить сонце і світила, цс вона є володаркою усього досконалого, «любов душ. — це лад, це ум природи», — стверджують поети світової класики. Любов омиває наші серця цілющим дощем, ростить добро і завше стверджує в людині людське, вивищує нас над злом. Любов дарує хвили: ч радості, дарує світло і тепло. І ніхто не в силі від неї відмовитися, не прийняти її.* Моя любове! Я перед тобою.
* Бери мене в свої блаженні сни, —з трепетом і ніжністю звертається Ліна Костенко до цього всеперемагаючого почуття. В любові є такі падіння-піднесення в «нерозшифрованої муки невідворотну німоту», що це проймає все людське єство і може залишити зарубку таку, що ще довго потім «сахається розгублена душа, почувши раптом тихі кроки щастя». Великі печаль серця, що, здається, увібрано всі смутки молоди ровесників різних часів і народів, промовляє до нас і сьогодні пристрасними словами Василя Симоненка:* Дні і ночі думать про тебе,
* Виглядати тебе щомить —
* Лиш для цього, їй-богу, треба,
* Тричі треба на світі жить!Любов приносить щастя, любов приносить розпач, страждання. Цим почуттям керувати неможливо. Бо так вже створено світ, що не завжди виникає взаємність у коханні. І тоді здається, що найстрашнішої кари, муки та сліз не треба. Василь Симоненко писав:* Ні, я б не став тебе вогнем палити,
* З тобою б розквитався без жалю:
* Я б побажав тобі когось отак любити,
* Як я тебе люблю.Силу, велич диво любові виміряти не в змозі ніхто. Це вона робить будні святами, світ стає сонячним, гарним, це вона запалює серця людські чарівним вогнем. Земля зацвітає не лише весною, і білим цвітом стає «перший сніг», і душа стає «на повен зріст», «коли люблю, коли сміюся, коли зітхаю в падолист», — зізнається Г.Чубач в одній з поезій.Любов перемагає все. Безсилими стають перед нею ненависть, зло, хвороби. Любов рятує від усіх бід і незгод. І щасливий той, кому доля подарувала цю красу, цю велич, цю силу. І, дякуючи Богові за те, що нагородив мене цими неоціненим скарбе”і, звертаюся до своєї любов скажу долі, що ти є,
* Бо ж я могла. Тебе і не зустріти.
* Нехай мені святе ім’я Твоє
* Допомагає і в сльоту горіти.
* Народе мій, до тебе я ще верну…
* (В. Стус)