Твір-опис природи в художньому стилі.

Зима.

О такій порі ліс буває таким красивим, нині він незвичайний — чарівливий. Заходиш у це царство неземної краси й опиняєшся в полоні дивовижних вражень, коли навіть слова сказати не можеш голосно, аби не сполохати якогось дива. Он дерева набрали на своє гілля стільки пухнастого снігу, що здається не витримають дрібненькі галузки, і зрине вниз білий водоспад. Усі дерева, кущі стоять припорошені сніжинками, ніби готуючись до якогось балу. Хочеться розмовляти пошепки. Та снігурі зовсім на це не зважають, їм приємно перелітати з гілки на гілку й струшувати сніг. Білочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й довколишніх птахів, які відразу злітають, якщо десь осиплеться сніг. І ліс наповнюється поодинокими звуками, такими ніжними й неповторними, ніби сама природа щось шепоче. Десь пташка обізветься, десь сніг, сиплючись до підніжжя дерев. Так приємно стояти й слухати ліс.

Ранок... Морок вже відступає на зміну сонячному дню.. Туман все ще стоїть, прикриваючи могутні Карпати, і видно лише верхівки гір, що возвеличуються над полонинами, доводячи , що вони - королі цього краю.

Дерева прокидаються од сну , розпускаюючи своє віття над землею. Квіти розкривають свої пелюстки, щоб напитися ранкової роси. Пянкі аромати рослин, що зустрічаються лише в Карпатах, зачаровують твій нюх.

Все таке гарне навкруги: сонце золотаво обрамлює небосхил, кудлаті хмарки невпинно пливуть за вітром, небо світле , зачаровує своєю свіжістю. Під горами розгортаються полонини - зелені, сповнені зеленою, соковитою травичкою та пянкою гаммою квітів.

Десь недалечко, обабіч стежини, біжить невпинний струмок. Дзеркальночистий, невибагливий, петлястий - він простягається на довгі декілька кілометрів.

Краса гір зачаровує, занурює тебе з головою в вир краси, первозданності та сили.