Твір на тему " війна найбільше з лих "

Війна - найбільше з лих 
   І виростають покоління, 
   Котрі не чули тишини. 
   О, найстрашніше з літочислень 
   Війна - війною - до війни! 
   / Л. Костенко / 
Історія людства рясніє війнами. Чи був хоч один день, коли ніде на планеті не точилася війна? 
Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі. Ще за печерних часів люди воювали за їжу, за зручнішу печеру, за жінку. Пізніше - за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, перли і золото, за невільників. Потім загарбували території заради корисних копалин, світового панування... 
Різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам'яної сокири до міжконтинентальної ракети) - та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна - це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти. 
Плаче Ярославна "в Путивлі на валу, на брамі", бо її ладо, князь Ігор повів дружину "на землю половецьку за землю Руську". 
Залишається вдовою Горпина Чурай, напівсиротою - її донька Маруся. 
Багато горя несли війни. І хоч Україна загарбницьких воїн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих. Згадайте розділ поеми І. Драча "Ніж у сонці" про божевільну матір, від горя якої навіть Врубелів "Демон" жахнувся. В хаті у неї сиділи собака, кіт і півень, яким вона підносила чарки, називаючи їх іменами синів. 
Найбільшим лихом ХХ століття була для України, як і для багатьох інших країн світу Друга світова війна. Активну участь в ній взяли й письменники, воювали вони і словом, і зі зброєю в руках. 
   Це знову напад? З ворогом двобій? 
   Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій! - 
   пише на початку війни П. Тичина ("Ми йдемо на бій"). 
   Ніколи, ніколи не буде Вкраїна 
   Рабою німецьких катів, - 
присягає М. Бажан у вірші "Клятва", що став військовим гімном нарівні з російською піснею "Священная война". 
   Я віддам свою кров, свою силу 
   і ніжність до краплі, 
   Щоб з пожару ти встала, 
   тополею в небо зросла, - 
обіцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем. 
Але хіба вони виступали за війну? Християнська мораль закликає прощати, але хіба можна забути трагічні дні і роки голоду і похоронок та страшні криваві вбивства, жорстокість яких межувала з божевіллям? 
   Будь проклят той, хто 
   зважиться забути, 
   Будь проклят той, хто 
   скаже нам: "Прости!" 
- від усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києві ("Яр"). 
Для нас це вже історія. Але і сьогодні ця війна вривається часом у наше житя їржавими мінами і снарядами, що досі не втратили своєї зловісної сили. 
   Про це вірш Ліни Костенко "Пастораль ХХ століття" 
   Їх рвонуло навідлиг. І бризнуло 
   кров'ю в багаття. 
   І несли їх діди, яким 
   не хотілося жить... 
   Гарні діти були. Козацького 
   доброго крою. 
   Коли зносили їх, навіть 
   сонце упало ниць. 
Та не останньою була Велика Вітчізняна - і сьогодні ще лунають вибухи і постріли. Скільки життів покладено в Афганістані, скільки скалічено душ! Придністров'я, Абхазія, Югославія, Чечня... Найближче "вчора" і сьогодні. 
І думаєш: "Господи, чого людям треба? Адже світить в небі сонце, росте в полях хліб. Люди кохаються, народжують дітей, створюють симфонії і поеми, роблять наукові відкриття..." Тільки б служили ці відкриття миру, а не справі знищення! 
Відкривши фантастичну силу атома, відомий вчений Ф. Жоліо-Кюрі справедливо застерігав: "Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення і сили ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити" (Зб. "У світі мудрих думок"). 
І хочеться звернутися до усіх землян словами відомої пісні: 
   Убийте війну, 
   Прокляніте війну, 
   люди Землі!