Твір на тему «Приємна мить мого дитинства».

Кажуть, що потрібно ловити кожну мить життя, ніби ту кицьку за хвостик. Наче хочеш си-и-ильно обійняти її й не відпускати. Проте коти – тварини горді, доволі самостійні й непостійні. Вони прагнуть уваги, але потрібно чітко розмежовувати витівки. Так і в житті.

Деякі моменти відпускають легко, як і ледь помітний шлейф шовкової хустинки, пущеної за вітром. А деякі міцно засідають у серці, і не виманиш їх навіть шматочком чогось солоденького, купленого спеціально з цього приводу, але після поразки спокійно спожитого. В основному це стосується, звичайно, прекрасних моментів життя. Ось, наприклад, один із них.

Під’їжджаючи до «Діснейленду», хвилювалася, тому ноги тремтіли так, що здавалося, ніби можу ними спокійненько забити кілька десятків цвяхів. Але разом із тим серце билося в неймовірному темпі. І тільки ввечері, під час перегляду просто дивовижного, неземного шоу, що захоплює дух, відпустило! Бах! Хрусь! Трісь!

І серденько розлетілося на мільйони маленьких шматочків. Не витримавши, сльози стікали щоками до надзвичайно широкої усмішки, залишаючи теплі доріжки на зашарілій шкірі. Здавалося, що ти вже не стоїш у натовпі інших людей, а летиш на невидимих крилах прямо в улюблені мультфільми Уолта Діснея! І так надзвичайно легко стає…

Дійсно, від щастя крутить живіт, заламуються пальці, а в голові вибухають феєрверки. Але ось такі вони – прекрасні миті життя!