Іть написати казку про дорожні знаки, зі словом джерело живлення

В одному славному сибірському місті жив-був хлопчик Іванко Іванов. Хлопчик, як хлопчик, нічим від інших хлопчиків сильно не відрізнявся. Але була у нього одна нехороша звичка: любив Ванечка грати на проїжджій частині дороги, де туди сюди мчать машини.

Одного разу з Іванком сталася дуже незвичайна історія. Повертався він після прогулянки додому і раптом побачив на асфальті цікавий камінчик. Камінчик світився незвичайним світлом, то нього йшло тепло. Поклав Іванко камінчик в кишеню своєї курточки і заквапився додому. Коли Іванко зробив все уроки, то вирішив пограти з іграшками. Дістав він машини, побудував з кубиків будинки і став вигадувати, як він завтра буде грати на вулиці. Раптом хлопчик почув музику, яка була схожа на дзвін маленького дзвіночка: дзень, дзень, дзень. Озирнувся Ванечка навколо. Ні, в кімнаті нікого немає. Здогадався Іванко, що музика йде від чудесного камінчика. Витягнув хлопчик камінчик з кишені, поклав на стіл і став на нього дивитися. Яскравий, з відтінками всіх кольорів веселки світло камінчика сліпило очі. Іванко примружився і тут же побачив перед собою місто. Місто було зовсім маленький і весь різнобарвний. Будинки тут були побудовані з кубиків. Машини, схожі на іграшкові їздили по різнобарвною дорозі. Одна смуга дороги була фіолетова, інша - помаранчева. Посередині дороги була намальована вузька біла смужка. А пішохідний перехід дуже нагадував справжню зебру. Жили в цьому місті зайчики, ляльки, ведмедики і багато, багато інших іграшок.

-Здрастуй Іванко, - сказали іграшки. Ласкаво просимо до нашого міста Дорожніх знаків.

-Що Це за місто таке? - Здивувався Іванко.

І іграшки стали навперебій розповідати про своє місто, і які тут правила.

-Ніколи Не можна переходити вулицю на червоне світло, - сказав зайчик.

-Не Можна бігати і стрибати на проїжджій частині, ти будеш заважати руху, - строго сказала лялька Таня.

-Подивіться, Подивіться! Машини поступаються місцем пішоходам тому, що горить червоний сигнал світлофора! Ходімо, зебра за нас перейти дорогу! - Закричала лисичка і замахала своїм пухнастим хвостом.

Іванко побачив, як зебра привітно кивала головою. Він взяв звіряток за лапки і став переходити з ними дорогу. На іншій стороні хлопчик познайомився зі справжнім чарівником на прізвище Светофоркін. Чарівник керував усім рухом в місті. У цьому йому допомагала чарівна паличка. Вона світилася на кінці червоним світлом. Водії та пішоходи підпорядковувалися її чарівну силу. Іванко з задоволенням слухав розповіді іграшок і чарівника Светофоркіна про правила дорожнього руху. Йому розповіли, що знаки бувають різної геометричної форми і різний колір. Є знаки забороняють, а є сигнал дозволу. Пішоходи і водії повинні дружити, не порушуючи ці правила. І ще багато, багато цікавого і нового дізнався Іванко в місті Дорожніх знаків. Зовсім не хотілося йому розлучатися з добрим чарівником Светофоркіним. Але тут знову почулася музика: дзень, дзень, дзень. Іванко відкрив очі і побачив перед собою камінчик. Взяв хлопчик камінчик і побіг на вулицю, до свого друга Петі Петрову. Нехай і Петя побуває в цьому цікавому місті.

З тих пір Ванечка Іванов більше не грає на проїжджій частині дороги. А ще він вирішив стати юним помічником ДАІ. Звичайно, коли підросте.

Ось така казка.