спишіть текст поставляючи розділові знаки​

Вепр, затравлений собаками, загнаний на списи, стікаючи гарячою кров’ю, в останній несамовитості гриз залізо наконечників, трощив дерево списівищ. Його випружене тіло лиховісно скрикувало в тисячних вогнях, воно ось-ось мало вибухнути червоною кривавістю. Але звір, видно, відчував наближення останньої миті. Він не хотів смерті, прагнув уникнути того кінця, після якого вже не буває початку; переповнений передсмертним риком, він жахнув з кола знищення, його затьмарені болем очі все ж здобулися на ще одне зусилля, щоб забачити вільний проміжок. Задране в лютій зневазі рило хапливо нюшило дорогу, заволохатілі вуха вловлювали щонайменші продихи лісового повіву волі. Вмить лишив кабан у тій улоговині, де мав сконати, людей, собак, гострі довгі списи і помчав по схилу вгору, де самотньо приглядався до ловів князь Ярослав.