Скласти твір-мініатюру на тему “Один день з мого життя”​

Лягла пізно,прокидатися було тяжко,як завжди.Мене збудив незрозумілий тупіт, що долинав з коридора,і хоч двері моєї кімнати здебільшого зачиняю наніч, але тупіт чувся близько.А потім ніби далі,а тоді знову близько.

Моя сонна свідомість прозріла нарешті, коли я згадала, що цей мій маленький племінничок Андріанчик випробовує на міцність підлогу нашої великої квартири. Учора я познайомилася з ним. "Маленький мудрець", - подумала, коли сестра Наташа внесла його на руках до мене. Каро-зелені очі, які дивляться на тебе,типу: "Я ще не знаю,хороше ти створіння чи погане, але за півтори хвилини погляду без моргання я визначуся". І так він дивився, не моргаючи, аж мені стало не по собі. Я подумала, а що,як я йому не сподобаюся? Якщо не сподобаюся,значить,в мене погана енергетика! Малюкові емоції найщиріші.

Словом, я вирішила піддобритися.І коли він перевертав догори дригом все,що бачив і міг підняти,але не міг з їсти,я йому помагала.Так ми на певний час знайшли спільну мову.

В цей час тітка готувала сніданок, Зін з Андрієм пішли по воду, а в Наташі виявилося трохи вільного часу,який вона витратила,здається,на туалет і вмивання.І ще кілька хвилин просто спокійно посиділа)Коли малий навчився ходити,відходити від нього стало абсолютно неможливо.

Що я вам скажу.Коли в квартирі з'являється малюк,все довкола міняється.Здебільшого я сама броджу по трьох кімнатах ні об на що не натикаючись і відчуваючи купу простору за межами своєї кімнати.А зараз тут просто-таки мало місця.Ідеш такий до кухні і тут-хопа-зненацька з-за кутка виглядає білявий двозубий об'єкт у повзунках.І все, ти забув,куди йдеш і по що - бо той об'єкт капєц який чарівний,хочеться його ти,повеселити. Але він веселий без причини.Та це ненадовго - ні з того ні з сього може заплакати,щоб знову через вісім хвилин реготати і плескати в долоні, як старше покоління на концерті Петросяна. Але найширша посмішка осяяла Андріанове личко, коли він побачив уранці тата,якого не бачив упродовж кількох годин сну. Оце було щастя! Ніби він його не бачив сто років і не був упевнений,що взагалі побачить,а тут таке щастя привалило - цілий тато, і весь його! "Улыбка до ушей, - сказав на це тато, цілуючи малого. - А не было б ушей, была б вообще вокруг головы:))

Тоді нас всіх нарешті покликали їсти.За сніданком мене розпитували,як там справи в уні й на роботі.Я сказала - "нормально" і "нормально", бо що про це розказувати, як он Андріан скинув зі столу другу ложку і відбирав у Зіна третю)

Я була дуже щаслива.

зін казав, щоб я пила сік, щоб наїдалася перед роботою,і я почувалася школярем-першокласником,але мені було дуже приємно.да,я ведуся на такі штуки.

А сьогодні Зін взагалі спакував мені на роботу пайок з їжею.

Я ще не казала, що вважаю Зіна ідеалом?)

Мені було приємно виходити з дому,хоч я й запізнювалася і нічого не встигала з плану самовдосконалення.

В метро читала "Західний канон" Г.Блума.одна думка вразила мене наповал.Це шедевр мудрості.Звучить вона спрощено приблизно так: "Графоманство-це щирість".Так і є! графомани пишуть чехню,але вони часто так і думають,просто в них примітивне мислення і погляд на деякі речі.не можна ображатися на щирість і знущатися з неї,ну хіба коли графоманія поводиться агресивно,як Олександр Високий.

На роботі мені було приємно бачити колег.Я їм розказала про андріана,нібито їм було навіть цікаво)

Потім я побрела на подію.

Подія була така: презентація книжки українського письменника Словаччини.Сам письменник мені сподобався - скромний,інтелігентний,люб'язний, щедрий. Не менше мені сподобався Володимир Даниленко - та що там казати,я давно його люблю і поважаю- і за твори,і за діяльність,і навіть за житомирський діалект)

Про презентовану збірку мали говорити Дмитро Павличко й інші видатні письменники сучасності.Павличко, що постав перед "поважною громадою" в новому іміджі - з вусами, палко,натхненно і майже 42 з половиною хвилини (!)розповідав ...про те, як вистапав на Євромайдані.Я аж забула, нащо прийшла. Павличко явно забув тим більше.

Через дві години,коли я в розпачі не знала,про що напишу матеріал (бо інші промовці взяли за приклад виступ-лекцію-курс Павличка і розповідали про те, що наболіло їм,а не про презентовану книжку),вирішила цю проблему так- просто забуду про це на кілька годин,а поки зустрінуся з Вікою.

Я і моя тяжка сумка,в якій вчора було книжок з шість (серед них-роман землячки Марини Троян,виданий "Коронацією слова",який я купила,коли майже не було грошей,але ж це землячка!),так от миз моєю сумкою почеберяли до м.Театральна, де домовилася зустрітися з Вікухою.