Що потрапило восени пид велику грудку земли

      Одного разу, після збору урожаю, під велику грудку землі впало зернятко. Настрашилося, що вже пропало. Із того переживання дуже втомилося тай заснуло і не помітило як настала зима. Накрила його біленькою ковдрою,а згодом весна омила його теплим дощиком .І наше зернятко проросло.        Зростало воно в щасливій родині з іншими зернятками у золотому колосочку. Дуже любило тепле літнє сонечко та кольорову веселку, яка часом приходила в гості разом з жвавим дощиком. А ще дуже любило зернятко розглядати білі пухнасті хмаринки, що пропливали над рідною нивою змінюючи форми та хитаючись на стеблинці слухати розповіді вітру.        Минуло літо – зернятко дозріло. Настав час збирати врожай, на поле прийшли хлібороби, турботливо й дбайливо зкосили пшеничні колоски, змолотили зерно і відвезли у село. Так зернятко потрапило до комори. Йому було тепло і затишно серед друзів зерняток. Засинаючи та згадуючи розповіді вітру зернятко почало мріяти про своє майбутнє. Уявляло собі як перетвориться на біле пухке борошно і потрапить до пекаря. Пекар замішає тісто і випече духмяний хліб або солодке тістечко на радість діточкам. А може дбайлива господиня наліпить смачних вареників із вишнями для своїх синочка та дочки. Не погано було б стати і розкішним весільним короваєм, на щастя молодятам. Але найбільшою мрією зернятка було потрапити до ніжних і турботливих рук бабусі, що до йому стати солодкою, пишною Великодньою Паскою та радувати усіх навколо неперевершеним і незабутнім смаком улюбленого свята. А перед тим як паску скуштувати, її поставлять на найгарніший вишитий рушник, у коло з яскравих писанок, запалять тоненьку свічечку та прочитають молитву на здоров’я і добробут усієї родини.