Садок викохав дя(дь, ть)ко (Р,р)оман. Яблуко сніжно/біле на одній гілці, а на сусідній (, : -) золотаве або зовсім червоно/щоке. Виз(и,е)рають яблука з/поміж листя, смію(тьс, ц)я до сонця, наливаю(ц, тьс)я, спіють.
Дя(дь, ть)ко на хвильку зупиняє(ц, тьс)я біля межового стовпчика й шугає рукою в загадковий свій вузол. З вузла з/являє(ц, тьс)я яблуко. - червоно/щоке, в(е, и)лике, мов со(лн, н)це вранішнє. Дя(дь, ть)ко, ніби милуючись, потримає його перед собою й кладе обережно. Так він іде і йде - і від ябдук, що кладе на стовпчики, пол(ь, йо)ва дорі(ж, ш)ка змінює(ц, тьс)я. Сіра, у пилюці, вона стає зовсім іншою - л(е, и)жить між стернинами весела, уся наче засвітилася від тих яблук. Іде дя(дь, ть)ко (Р, р)оман і вдає, що не/помічає хлоп/ят, які , мов зайчата, пр(и, е)чаїлися в бур/яні край дороги.
Насправді/ж він знає, що хлопчики/пастушки з хвилюва(н, нн)ям ждуть ц(ьо, йо)го не/звичайного дня.
Біля одного стовпця дя(дь, ть)ко затримує(тьс, ц)я трохи довше й, обернувшись, диви(тьс, ц)я на уквітчану яблуками дорогу. Та тільки він зникне за пагорбом, пастушки зриваю(тьс, ц)я разом на ноги, щасливо мчать чим/дуж від стовпця до стовпця й на льоту (с, з)хапують яскраві дарунки, що для них так ро(з, с)кішно вродили на придорожніх стовпцях.

Златусичька    3   07.05.2020 11:15    1