Розповідь на тему «мистецтво писанкарства»

Люди завжди прагнули до творчого самовираження і самосприйняття. Неможливо вести мову про будь-яку епоху чи цивілізацію без історії мистецтва, бо воно, як і наука, завжди було їх необхідним й визначальним складовим. У кожній релігії і духовному осередку мистецтво втілювало божественну ідею, воно відображало історію держави, додавало величі творінням будівничих і славило головних героїв. Міста залишилися б лише безликим румовищем побутування і роботи, коли б не їхні своєрідні, неповторні образи, створені польотами творчих фантазій художників. Відносини між містами, регіонами, країнами, континентами не були б такими цікавими, жвавими і плідними, якби мистецтво не виступало засобом зв’язків та обміну. 3 епохи в епоху творчість поставала загадкою людської діяльності, її ідеальним результатом. Митців завжди вважали носіями натхнення, деміургами, творіннями землі та посланцями неба. Творці завжди становили своєрідну касту. Влада потребувала уяви великих митців, їх здатності фантазувати і мріяти. Перікл доручив Фідію будівництво і скульптурне оформлення Парфенону, який мав постати втіленою ідеєю єдності еллінських народів. Ватикан долучив Браманте, Рафаеля, Сангалло, Мікеланджело, пізніше Берніні до спорудження собору св. Петра. Очевидно, від цих художників, як і від багатьох інших, які творили до них і в прийдешньому, потрібні були не урочисте возвеличення й улещування влади, а зриме, переконливе втілення її доктрини.

   Образотворче мистецтво впливає на людину за до зображень, як поезія — словом, а музика — звуками. Чому в усіх країнах світу в усі часи релігійні та політичні верхівки використовували творчість митців? Потужний ідеологічний вплив мистецтва пояснює інтерес до нього з боку влади, що обертається й негативними наслідками. Так, давньоримське монументальне мистецтво прагнуло передусім до зримого втілення авторитету держави. Середньовічне вчення було спрямоване на утвердження релігійних істин. Мистецтво, що визнавалося товаром і одночасно незаперечними цінностями, виступало також як бажаний військовий трофей: Стародавній Рим привласнював мистецтво переможених народів, насамперед Стародавньої Греції; Наполеон і Гітлер грабували всі окуповані ними країни; європейські держави «звільнили» народи в колоніях, що належали їм, від мистецтва предків, позбавивши їх таким чином духовної спадщини.

   Уже за часів античності і на Заході і на Сході художню творчість коментували й описували історики і хроністи. Починаючи з XV століття, передовсім в Італії, започатковується художня критика з метою вивчення загальних і характерних особливостей творів мистецтва — майбутній культурологічний фундамент художньої творчості. У XVIII столітті у зв’язку з надходженням на ринки антикваріату в середовищі нової клієнтури — представників багатої буржуазії — сформувалася нова категорія експертів і знавців. Засумнівавшись у достовірності деяких стародавніх раритетів, вони створили напрямок, заснований на безпосередньому аналізі твору. Інші мистецтвознавці мали на меті визначення концептуального, ідеологічного або релігійного змісту. Сучасна критика відмовляється вважати мистецтво цілковито як плід натхнення і непередбачуваного творчого пориву, наполягаючи на тому, що воно завжди і всюди безпосередньо пов’язане з розвитком суспільства та його культурою. Антропологія довела, що цей підхід виправданий також стосовно первісного суспільства.

   Світову художню спадщину неможливо уявити без мистецьких надбань Київської Русі. Стародавня Русь ввібрала в себе і візантійську культуру, і західну, і скандинавську, і культуру південних сусідів-кочівників. У 988 р. Київська Русь прийняла християнство в його візантійському варіанті. Разом з релігією вона успадковувала від Візантії і художні традиції, однією з яких була оздоба храмів розписами та іконами. Стиль живопису змінювався з плином часу, але художні столітні традиції іконопису збереглися і дотепер. Спочатку майстрів-іконописців за з-за кордону (найчастіше з Греції), іноді звідти привозили і самі ікони. Русь сприйняла архітектурну форму християнського храму. Софія Київська споруджена в 1037 р. у період князювання Ярослава Мудрого. Окрасою цього храму стали мозаїки (як-от знаменита «Оранта») та фрески (близько 2000 м2) — роботи візантійських та місцевих майстрів.

   Дивлячись на історію людства, ми можемо зробити впевнений висновок, що мистецтво завжди відігравало важливу роль у житті суспільства і було показником його самосприйняття та відмінності від тваринного світу.