Роздум на тему одне дерево ще не ліс

Як то взимку в середині грудня ми з татом пішли в ліс , мені ж тоді було лише 10 років, але цей похід я запам'ятала назавжди. Високі сосни в білому пухнастому хутрі викликали захоплення, і властивий міському людині легкий страх і трепет, ми гуляли між дерев по часто крутим, мерзлим доріжках, захоплювало дух. М'якими пластівцями падав сніг надаючи прогулянці краплю містики, особливо з моїм багатим уявою. Зупинившись тато запитав 

- А чи знаєш ти, хто посадив цей ліс? - я здивовано подивилася на нього

- Ну звідки ж я можу знати? - він легко посміхнувся і відповів

- У цього лісу довга історія. Садити його почав ще твій прадід. - Я звичайно була удивленна, навіщо підняла голову вгору , кілька секунд дивилася в сірувато - блакитний купол і прикрила очі, вшановуючи холод сніжинок на щоках, губах, віях... 

- Навіщо? 

- Ну, так вже заведено мій дід твій прадід був лісником і завжди казав «Взявши одне дерево посади в замін два, що ліс цей був збережений твоїм нащадкам» - я слухала не відповідаючи.

- Пап а ти колись садив тут дерева?

- Тільки в дитинстві. А що?

- Посади ще хоча б одне дерево , а коли я виросту я теж посаджу тут дерево. - він нічого не відповів тільки посміхнувся і ми вирушили далі подорожувати по лісі.