Прочитайте текст. Доберіть заголовок. Про які відмінності між мовою міста та мовою села говорить автор? Чим ці відмінності зумовлені? Які ваші думки з цього приводу? Обґрунтуйте їх у вигляді есе (до 100 слів) Національна мова повноцінно виконує свою державотворчу функцію лише в тому випадку, коли виступає засобом комунікації широких верств населення країни. Дуже важливо в цьому зв’язку подолати соціальну неповноту функціонування української мови, синхронізувати процеси соціального, мовного і культурного розвитку суспільства.

Мовний бар’єр, що утворився між українським містом і селом, поглиблювався із зростанням міст і концентрацією населення в них.

Потрібні спеціальні дослідження для того, щоб визначити, наскільки урбанізація в Україні була пов’язана з асиміляцією. Статистичні дані XIX ст. дають мало матеріалу для таких Лише перепис 1874 p., який провело в Києві Київське географічне товариство, дає змогу зробити певні висновки про ступінь зросійщення міста. Перепис містив питання про рідну мову, при цьому, відповідно до тогочасного імперського проекту «триєдиного російського народу», пропонувалося зробити вибір між «общерусским», тобто літературною російською мовою, і його «наріччями» — «великоросійським», «малоросійським» і «білоруським». У загальному підсумку російську і її «наріччя» назвали рідними 80 % киян. З цього числа 49,32 % обрали літературну російську мову, 39,26 % — малоросійське наріччя, 9,91 % — великоросійське наріччя і 1,51 % білоруське. Згідно з переписом, уродженці України становили майже 74 % населення міста і вони становили більшість серед тих 49 %, які назвали рідною літературну російську мову, оскільки всього «уродженців Московщини» серед киян було менше 17 тисяч, або 21,5 %. Аналізуючи ці дані, Драгоманов, один з організаторів перепису, зізнався, що відсоток україномовних був би ще нижчим, якби запитували не про рідну, а про вживану мову.

Отже, потужна течія української народної мови на підступах до міста була перекрита, внаслідок чого тут не зміг утворитися наддіалектний міський варіант усного розмовного мовлення.

Попри всі величезні зусилля, спрямовані російським самодержавним апаратом на знищення української мови, традицій, національної свідомости, зросійщення зачепило лише верхній шар української культури. Українською мовою говорило багатомільйонне селянство, виявляючи стихійний опір проникненню чужої мови.

Завдяки цьому усна розмовна мова народу — рухливий, постійно оновлюваний і здатний до самоочищення могутній потік, фундамент всіх інших мовних різновидів, включаючи літературний, — була живою. Варто згадати тут образний вислів видатного французького лінгвіста Шарля і: «Літературна мова є крижаною оболонкою, яка сковує поверхню потоку, могутнього, бурхливого, часто каламутного. Вона його оберігає, але вона й приховує його таємниці, його життя». Використовуючи це порівняння, можемо сказати, що до 30-х років XX століття глибинні шари української мови лишалися здоровими, неушкодженими, а відтак могли виконувати свою роль постійного життєдайного джерела для відновлення верхнього, культурного, кодифікованого варіанта національної мови.

Усталення загальнонародного мовного стандарту посилило тенденції до національної консолідації, активізувало процеси розширення соціальної бази української мови, дерусифікації міст.

Але українське відродження відбувалося не в своїй державі, а в умовах тієї ж колоніальної залежности від Росії. Більшовики терпіли українську мову і робили певні поступки для її контрольованого впровадження доти, доки були переконані, що ця «мужицька» мова слабша за «культурну» російську, а тому приречена на тихе вмирання, поступившись місцем конкурентці.

Але коли в Кремлі побачили, що українське село успішно долає зведений русифікацією мовний бар’єр з містом і російська мова швидко втрачає свої позиції, то задля перемоги «життєвішої» мови вдались до геноциду носіїв української мови.

Сучасна мовна ситуація кардинально відмінна від ситуації початку минулого століття. Сьогодні маємо розвинену літературну мову, здатну обслуговувати всі сфери суспільного життя, але у великих міських центрах, включаючи столицю, відсутнє повноцінне побутування живих форм розмовного мовлення.

Як ми вже зазначали, державний статус української мови сприяє підвищенню її престижу. В публіцистиці з’явились навіть спроби тлумачити протистояння української і російської мов як опозицію «високої» мови до «низької». В результаті українська мова перетворилася на мову духовної і державотворчої еліти, а російська — на мову пролетаріату, широких мас, соціальних низів, дрібної торгівлі та прикладного технічного забезпечення.

Звертає увагу і такий психологічний момент. Спілкуючись українською мовою, ви автоматично використовуєте «високий стиль» коректности й принаймні формальної шанобливости. Якщо ж переходите на російську, то ризикуєте непомітно опуститися якщо не до вуличного сленгу, то до стилю низького й панібратського (За Л. Масенко).

АляЛайк    2   15.12.2020 20:26    10