Перезказ, умоляю, Вузька непомітна вуличка вибігла на околицю села. Там, за крайніми хатами, вже виднівся пагорб із залишками старого замку, не знищеного часом. Стіни сірі, похмурі, у багатьох місцях потріскані, обвалилися. Та стоять вони ще міцно, ці німі свідки історії, гордо й нескорено дивляться вони на світ. Якби віковічний замок раптом заговорив, ми почули б дивовижну бувальщину.

Свого часу укріплення було неприступною фортецею хороброго племені полісян. Брязкали зброєю орди багатьох завойовників, не знаючих милосердя, але так і не змогли підкорити волелюбних лісовиків.

Того літа вродило густе жито, але вчасно зібрати його господарям не пощастило. Лугові трави так і залишилися нескошеними. Не чуючи ніг під собою, біг стривожений гонець, шоб принести вість: на підступах татарські ординці! Вони спопеляють села, проливають, невинну кров, поневолюють молодь. Довелося поспішно гуртуватися біля замку. Довгий ланцюг чужинських вершників оточив фортецю, атакуючих відважних захисників, не бачачи для себе перешкод.

Так минув тиждень. Відбиваючи несамовиті ворожі навали, полісяни й самі втрачали вояків, бракувало харчів, води. Людей огортав смуток, проте голови не схиляв ніхто: краще загинути стоячи, ніж жити на колінах і зганьбити свій рід. Та чи не можна подолати облогу? І вирішили найкмітливіші «почастувати» непроханців солодким медком.

Наступного дня ополудні зарипіла громіздка: дубова брама. Ледь устигли кремезні дозорці підняти її важке тіло, як татарва, немов мурахи, сипонула на подвір'я замку. Від її дикого волання закладало вуха. Чужинці раділи, що полісяни добровільно віддали укріплення, похапцем запруджували подвір'я, шастали по закутках, перекидаючи все й грабуючи. Коли ж більшість чужинців опинилася в загороді, дерев'яна брама зненацька причинилася. На тісне скопище татар почали падати згори дерев'яні колоди, в яких гніздилися бджоли.

aygi777    2   11.10.2021 11:20    0