Переказ Пам'ятник Кобзарев

Найголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітектура. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монументалізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, "Дзеркальна течія", пам'ятник Кобзареві.

Особливо шанують харків'яни пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. У минулі роки парк належав університету, він так і називався університетським садом, а тепер він має ім'я Великого Кобзаря.

Пам'ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бокових алей.

Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько шести метрів, тому Перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатного поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здасться, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї постаті віє бунтарством і непримиренністю.

Усі шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного гранітного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках — Катерина. Оскільки цей пам'ятник я знаю з дитинства, то не уявляю Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на пам'ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть повержені (одна постать лежача), вони дужі і вражаючі, бо вони — борці за волю, і козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни показані закутими, але нескореними.

Усі інші образи — уособлення більш пізньої доби — доби революцій і пореволюційних перетворень. І лише одна постать може бути уособленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в ній добре вгадується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною, бо нинішній молоді теж властивий потяг до знань, а Харків вважається найкрупнішим студентським містом в Україні. Символічно і те, що композицію розпочато і завершено жіночими постатями, адже образ жінки у творчості Т. Г. Шевченка — це образ України.

Скульптор М. Г. Манізер і архітектор І. Г. Лангбард ставили своїм завданням показати значимість Великого Кобзаря для минулого, сучасного і майбутнього. І це в тридцяті роки, коли українська культура потерпала від культу сталінізму! А українські актори Наталія Ужвій, Амвросій Бучма, Іван Мар'яненко, Олександр Сердюк залишили свій слід не лише в театральному мистецтві, а і в архітектурі, допомагаючи скульпторові у створенні пам'ятника.

Пам'ятник Т. Г. Шевченкові в Харкові було відкрито 24 березня 1935 року. Відтоді минуло багато часу, але кожний харків'янин пишається і тим, що цей пам'ятник є одним із найкращих у світі, і тим, що він став невід'ємною частиною нашого давнього і вічно молодого міста.