Основна думка до творчості василя стуса

  Народився Василь Семенович Стус на Святвечір — 6 січня 1938 року — у мальовничій Рахнівці на Вінниччині (за паспортом — 8 січня, бо мати — Їлина Яківна Стус — вирішила не дратувати владу збігом дня народження з днем великого релігійного свята). Був він четвертою дитиною в родині.
   Їлина Стус, дочка заможного селянина, крізь усе життя пронесла цілковиту ворожість до радянської влади, а дід Василя довго не бажав «добровільно» вступати до колгоспу, вважаючи за краще платити здирницькі податки. Увесь свій чималий статок родина остаточно втратила в 1931-1933 рр. У 1936-1937 рр., коли тиск на заможних селян став нестерпним, Семен Стус (батько поета) почав шукати можливостей вирватися до міста, аби позбутися принизливого, закріпаченого стану українського селянина. Йому вдалося влаштуватися на один з хімзаводів м. Сталіно (Донецьк).
   Перше враження малого Василя від донецького бараку — глум, на який здіймали сільську традиційність його сім'ї, висміювання їхньої мови. Ще несвідомо, він поділив світ на «своїх» і «чужих». «Пам'ятаю, як сміялися жінки донецького бараку, що я хвалився, ходячи в довгій сорочечці: «цю сорочку мені бабуня пошила з кишенькою» — казав я, їм було чогось відрадно».
   Про своє дитинство поет пише, що воно було щасливе. Найбільший слід на душі залишився од маминої колискової «Ой, люлі-люлі, моя дитино». Шевченко над колискою — це не забувається. А співане тужно: «Підеш, мій сину, по Україні, нас кленучи» — хвилює і досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння з «Заповіту»: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю землю окропіте», — як перше почуття немовляти на білому світі. Це були враження від дитинства. Гарного дитинства». Василь згадував мамині перші уроки поезії: «Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Пісень було стільки, як у баби Зуїхи, нашої землячки».