Обсипаючи хмари позолотою сідало сонце. Величезне коло повільно котилося небесною дорогою оминаючи пагорби з хмар. На тих пагорбах розквітало диво величні вежі замків тяглися догори непролазні хащі кущів рясніли пурпуровими гронами квітів, а верхівки казкових дерев-велетнів поволі спалахували золото-горячим вогнем. Картина мальована сонцем нагадувала про швидко плинність життя. Кожна хвилина це обов'язково зміни щось зникає ховаючись у нетрях часу а натомість щось з'являється нове й незнане. Одні фарби темнішають, а інші стають яскравішими соковитішими. Контури колись чіткого малюнка зникають, а вимальовується щось незвичне для ока яке згодом стає таким буденним. Сонце все нижче. Зникли вежі кущі дерева все те що вабило дивувало захоплювало. Сонце забирає з собою золоту чарівність вечора й дарує нам загадковість ночі. розставте розділові знаки

вера571    3   21.09.2021 02:14    0