Однією з найважливіших моральних якостей людини в народі споконвіку вважалася чесність. Чесна людина завжди цінується в суспільстві, бо на неї можна покластися, вона не зрадить і намагатиметься за будь-яких обставин бути щирою. Чесність вважають позитивною якістю, однак часто люди допускають незначний обман, особливо коли правда загрожує здоров’ю, моральному спокою або й життю. Якщо правда може травмувати когось, тоді її можна приховати. Тому, на мою думку, не слід плутати чесність і щирість, хоча вони тісно взаємопов’язані. Якщо людина щира, то вона й по-своєму чесна, а якщо ні, тоді вона брехлива й ненадійна.Пригадаймо Федька з оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник». Розбишака, хуліган і «сибіряка», якого бояться всі хлопці села й навіть мати трохи побоюється через затятий характер, він керується непохитним моральним принципом - не брехати. Навіть батько, відшмагавши Федька за чергову провину, щоразу після покарання дає йому дві-три копійки «за те, що правду говорить» і «не любить товаришів видавати». Єдиний раз довелося хлопцеві збрехати - заради блага підступного й брехливого панича -і за це він змушений був поплатитися власним життям. Нечесні слова Федька не можна, проте, назвати брехливими, вони стали воістину благородними.Отже, бути чесним не завжди означає говорити правду. Чесність передбачає ще й уміння у відповідальні моменти побачити світ і себе в цьому світі такими, якими вони є насправді. Дуже часто й навколишня дійсність, і сама людина виявляються не такими привабливими, якими їх хочеться бачити. Тому той, хто вміє реально оцінити все й усіх, - справжній сміливець, який не боїться ні світу, ні себе