На останньому курсі Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка, звичайно, я обрав тему дипломної роботи «Життєвий і творчий шлях Павла Глазового». Це була чи не найперша спроба правдиво проаналізувати творчість старійшини гумористичного цеху. Незабаром у стислому варіанті ця робота побачила світ на шпальтах республіканської газети «Молодь України», викликала великий інтерес у читачів із різних куточків нашої держави та за кордоном. Вона й лягла в основу цієї книги.
Беручись до праці, не раз запитував себе: «А чи маю моральне право писати про Павла Глазового, його творчість? Чи не занадто важка ноша, чи правильно з етичної точки зору виносити на загал маловідомі неоднозначні сторінки життя великого Майстра?»
З дозволу та благословення Павла Прокоповича розпочав. Доповнював її документальними свідченнями далеких років, новими творами Павла Глазового, які вийшли з-під його пера останнім часом, добував про нього інформацію з різних джерел. А коли робота добігала кінця, зрозумів, що просто зобов'язаний видати цю книгу й донести її до всіх, хто шанував, шанує і, немає сумнівів, шануватиме творчість Павла Глазового.
Гадаю, після цієї книги ще багато буде різних видань, спогадів та міркувань щодо творчості Майстра, багато народиться «друзів» та «учнів» Павла Прокоповича. І все це буде добре. Хоча б тому, що, врешті, прокинеться інтерес урядовців та чиновників різного калібру, колег по перу та деяких необізнаних громадян до постаті великого спадкоємця Степана Руданського та Остапа Вишні.
Як вдячний учень Павла Прокоповича, людини, яка завжди ставилася до мене з батьківською теплотою, оберігала від непродуманих кроків у літературі, з нетерпінням чекала на наші зустрічі, учила й виховувала в дусі нетерпимості до всякої нечисті в нашому суспільстві, я відтворював у цій книзі спогади зі щирою синівською любов'ю, з великою шаною та гордістю за свого Вчителя.
На останньому курсі Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка, звичайно, я обрав тему дипломної роботи «Життєвий і творчий шлях Павла Глазового». Це була чи не найперша спроба правдиво проаналізувати творчість старійшини гумористичного цеху. Незабаром у стислому варіанті ця робота побачила світ на шпальтах республіканської газети «Молодь України», викликала великий інтерес у читачів із різних куточків нашої держави та за кордоном. Вона й лягла в основу цієї книги.
Беручись до праці, не раз запитував себе: «А чи маю моральне право писати про Павла Глазового, його творчість? Чи не занадто важка ноша, чи правильно з етичної точки зору виносити на загал маловідомі неоднозначні сторінки життя великого Майстра?»
З дозволу та благословення Павла Прокоповича розпочав. Доповнював її документальними свідченнями далеких років, новими творами Павла Глазового, які вийшли з-під його пера останнім часом, добував про нього інформацію з різних джерел. А коли робота добігала кінця, зрозумів, що просто зобов'язаний видати цю книгу й донести її до всіх, хто шанував, шанує і, немає сумнівів, шануватиме творчість Павла Глазового.
Гадаю, після цієї книги ще багато буде різних видань, спогадів та міркувань щодо творчості Майстра, багато народиться «друзів» та «учнів» Павла Прокоповича. І все це буде добре. Хоча б тому, що, врешті, прокинеться інтерес урядовців та чиновників різного калібру, колег по перу та деяких необізнаних громадян до постаті великого спадкоємця Степана Руданського та Остапа Вишні.
Як вдячний учень Павла Прокоповича, людини, яка завжди ставилася до мене з батьківською теплотою, оберігала від непродуманих кроків у літературі, з нетерпінням чекала на наші зустрічі, учила й виховувала в дусі нетерпимості до всякої нечисті в нашому суспільстві, я відтворював у цій книзі спогади зі щирою синівською любов'ю, з великою шаною та гордістю за свого Вчителя.