-Ось вже і осінь.Така золота. -Еге ж.Така гарна і мрійлива пора року. -А ти любиш осінні квіти? -Так,адже вони останні в році.Айстри завжди меня веселять своїми кольорами.Чи ти любиш осінь взагалі? -Навіть не знаю.Я люблю чарівні листопади, осінні свята,легку прохолоду.Але ненавиджу коли йдуть дощі і на вулиці брудно,скрізь грязь(не знаю на укр). -Я люблю перший дзвоник.Коли всі у формі,з квітами йдуть отримувати знання.А ти? -Можливо,але я не люблю ходити до школи.Особливо виконувати домашні завдання. -Але це знадобиться у житті.Вибач,але я маю поспішати.Удачногодня.Бувай -дякую.Бувай
- Оленко, ходімо на вулицю! Там зараз така дивовижа. - Та ну його. І що в цьому особливого? - Ти лише подивися, як красиво навкруги. На стомлену, змучену землю падають листочки, вкриваючи її різнокольоровим килимом. Немовби, якийсь сучасний розбишака-художник все розмалював. - Й що в цьому особливого? Зайди в Інтернет и дивися досхочу на картики. - Хіба зображення можуть зрівнятися з оригіналом? Ніщо не замінить тихого шурхоту під ногами і далеких голосів птахів! - Ов-ва, восени немає нічого хорошого. Відгуляло смарагдове літечко й кінець. Школа, дім і нуль відпочинку. - А гриби? Хібати ти не полюбляєш ласувати цими ласощами? А червонобокі яблука, солодкі грушки й виноград? - Ну, добре. Мені й справді подобається все смачненьке... Але це не відміняє всіх її інших недоліків! Дощ, багно й страждання в домівці. - Навіть тут є свої власні плюси. Ми обидві закохані в книжки та гарячий чай, тож чому б не присвятити таку погоду спілкуванню, нашим захопленням й розмовам? А дощ... Він має гарну звичку закінчуватися! Гайда, гуляти! Там настільки гарно й врочисто! - Й що мені з тобою робити? Гаразд. Вперед на пошуки пригод!
-Еге ж.Така гарна і мрійлива пора року.
-А ти любиш осінні квіти?
-Так,адже вони останні в році.Айстри завжди меня веселять своїми кольорами.Чи ти любиш осінь взагалі?
-Навіть не знаю.Я люблю чарівні листопади, осінні свята,легку прохолоду.Але ненавиджу коли йдуть дощі і на вулиці брудно,скрізь грязь(не знаю на укр).
-Я люблю перший дзвоник.Коли всі у формі,з квітами йдуть отримувати знання.А ти?
-Можливо,але я не люблю ходити до школи.Особливо виконувати домашні завдання.
-Але це знадобиться у житті.Вибач,але я маю поспішати.Удачногодня.Бувай
-дякую.Бувай
- Та ну його. І що в цьому особливого?
- Ти лише подивися, як красиво навкруги. На стомлену, змучену землю падають листочки, вкриваючи її різнокольоровим килимом. Немовби, якийсь сучасний розбишака-художник все розмалював.
- Й що в цьому особливого? Зайди в Інтернет и дивися досхочу на картики.
- Хіба зображення можуть зрівнятися з оригіналом? Ніщо не замінить тихого шурхоту під ногами і далеких голосів птахів!
- Ов-ва, восени немає нічого хорошого. Відгуляло смарагдове літечко й кінець. Школа, дім і нуль відпочинку.
- А гриби? Хібати ти не полюбляєш ласувати цими ласощами? А червонобокі яблука, солодкі грушки й виноград?
- Ну, добре. Мені й справді подобається все смачненьке... Але це не відміняє всіх її інших недоліків! Дощ, багно й страждання в домівці.
- Навіть тут є свої власні плюси. Ми обидві закохані в книжки та гарячий чай, тож чому б не присвятити таку погоду спілкуванню, нашим захопленням й розмовам? А дощ... Він має гарну звичку закінчуватися! Гайда, гуляти! Там настільки гарно й врочисто!
- Й що мені з тобою робити? Гаразд. Вперед на пошуки пригод!