Двоє товаришів проходили через ліс, мокрий після дощу.
на їхні чоботи поналипали згустки важкої глини, але вони йшли, прагнучи знайти деревину для господарських потреб. один із них, столяр, паличкою зішкрібував із чобіт
глину: — фе, яке болото, — сказав невдоволено, — тому й верб
тут багато. а що з верби зробиш? — ной за велінням бога із сосни зробив ковчег; дивися,
які високі смереки та явори! — сказав товариш-музикант. — краще б дуб чи бук! на меблі — якраз! смерека та явір
теж не міцні! — невдоволено сказав столяр. його товариш-музикант руками торкнувся гілочки верби, потім смереки й, здається, м’яв ніжно пальцями її голочки. усміхнувся: — смерека або явір у руках майстра перетвориться на чудову скрипку, яка полонить
своєю мелодією не одне серце. її пісні зі світових сцен даруватимуть найвідоміші музиканти світу! вона сміятиметься щебетом птахів у польці, шумітиме карпатським вітром у вальсі, вихилятиметься пристрастю в танго. мав рацію о. довженко: «двоє дивляться вниз: один бачить калюжу, інший — зорі. кому — що»

знайдіть у тексті тези й аргументи

felgovanp09wqq    3   17.10.2019 16:23    3