Чому слов'яни поклонялися Землі, воді, каменям і деревам?

Землі, каменям, деревам, вогню і водним джерелам слов'яни продовжували поклонятися ще в 15 -16 століттях.

Землю слов'яни вшановували не лише в язичницькі часи, але й багато століть потому. Плодючість Землі, її здатність годувати людей робили її в очах людини справжньою матір'ю.

Спільні для європейських міфів уявлення про те, що небо і земля - подружжя, що небо запліднює землю дощем і після закінчення терміну вона розроджується новим урожаєм, існували й у слов'ян. В одному з давньоруських заклинань говориться : «Ти, небо, батько, ти земля, мати». З культом Матері - Землі пов'язаний давній звичай брати з собою рідну землю, вирушаючи в путь, ідучи надовго з дому (наприклад на заробітки) або переселяючись в інші місця. При цьому жменьку землі вигрібали з - під печі, іншу з - під стовпа, на якому тримаються ворота, а третю брали з перехрестя доріг. Під час закладання будинку на новому місці жменьку рідної землі висипали під фундамент, вважаючи, що вона захистить від напастей і до родині на чужій стороні.

Вшановуючи Матір - Землю, наші предки поклонялися й воді. У давньоруських рукописах можна прочитати про молитви й гадання біля води , про лікування нею, про укладення шлюбів і союзів і принесенням клятв, про жертвопринесення воді, в тому числі й людські. Воді слов'яни поклонялися в усіх її видах - рікам,озерам, дощу небесному і навіть колодязям.

Головним змістом поклонінням водним джерелам було бажання викликати дощ під час посухи - адже в розумінні язичника земна вода є тісно пов'язаною з водою небесною і вплив на джерело земної води обов'язково вплине на появу небесної вологи - дощу. Згідно з логікою слов'янина - язичника, щоб відкрити закриті небесні «джерела» , які дають дощ, треба відкрити земні ключі. Для цього під час посухи в селі й у найближчій околиці знаходили не діючі вже, закриті, покинуті старі колодязі і джерела, відкривали і розчищали їх , служили коло них молебень, добували з них воду й обливалися нею. Іноді з цією ж метою розкопували ключі на дні висохлої річки або ж орали плугом її русло.

У Стародавній Русі поклонялися багатьом деревам, але перш за все дубові, який був священним деревом громовержця Перуна. Про жертвопринесення дубу свідчили ще візантійські джерела. Під величезним дубом, що ріс на острові Хортиця, слов'яни приносили в жертву живих півнів, шматки хліба і м'ясо.

Збереглися відомості про існування в Стародавній Русі священних гаїв. У священних гаях не можна було не тільки вирубувати живі дерева, але й рубати на дрова сухостій і бурелом -усе повинно було згнивати на місці, всередині самого гаю. На гілки священних дерев у якості приношень селяни вішали хустки, стрічки,шматки полотна або рушники з проханнями про позбавлення від хвороби або як подяку за зцілення. В народі ходила велика кількість оповідань про страшні кари, які спіткали тих, хто намагався зрубати дерево в священнім гаю, - одних знайшла смерть на місці, інші осліпли, зламали руки або ноги. Померли від тяжких хвороб.

Стародавні слов'яни вшановували камені, вбачаючи в них опору, основу світу, символ світової гори. Пізніше вшановування культових каменів у народній культурі почало пов'язуватися з іменами християнських святих або легендарних героїв : Богородиці, св.Параскеви, преподобного Феодора, св. Афанасія та інших.

Будь ласка УКРАЇНСЬКОЮ!

Kaspiii    1   26.04.2021 21:29    2