Твір - роздум на тему " щастя людини десь між свободою и дисциплиною"

У реєстрі імен найяскравіших зірок наукової, філософської думки навряд чи можна знайти хоча б одного мисленника, який би не міркував про людське щастя. Дійсно, з часу виокремлення філософії, моралі та релігії в самостійні форми суспільної свідомості спроби осмислення цього феномену стали невід'ємним моментом рефлексії стосовно сенсу людського буття. Безліч філософів переймалися виведенням "формули" щастя. Більше того, досить часто, у багатьох випадках тема щастя ставала навіть лейтмотивом всієї філософської, моральної, політичної, релігійної чи-то правової системи  мислення.
Протягом усього розвитку світової етичної думки проблема щастя знайшла відображення у творчості кожного значущого для власної доби мисленника. Що таке щастя взагалі? Якими мають бути засади людської поведінки, чим слід керуватися особистості, аби забезпечити для себе та інших глибоке й тривале щастя? – ці запитання в різних формулюваннях ставили собі Сократ і Аристіпп, Епікур і Зенон, Піррон і Сенека, Епіктет і Марк Аврелій, Спіноза і Гельвецій, Кант і Гегель, Фейєрбах і Маркс...
   Для когось щастя — це «абсолютна» свобода, бажання діяти так, як заманеться, що у свою чергу завжди робить людину нещасною і в кінцевому випадку вона сама це визнає. Хтось вважає, що щастя — це повна спокійна самовдоволеність власним життям, але ж на світі існує багато різноманітних проблем і рано чи пізно таке задоволення зникне у зв’язку з неминучою старістю чи якоюсь хворобою або ж зі смертю близьких нам людей, а разом з ним зникне і так зване щастя. Можливо хтось почувається щасливим тоді, коли досягає поставленої мети, але ж все тече, все змінюється і колись (а може й відразу після того, як людина зрозуміла що це для неї і є щастя) мета стає недосяжною, а з нею і щастя.
          Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно надати визначення цього поняття. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як поняття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу.
Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове поняття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Філософія  не може обійти увагою ті напівпоняття-напівуявлення про щастя, якими послуговується буденна свідомість, що своєрідно осмислює цей феномен. Результатом такого дослідження і є чітко окреслене поняття «щастя».
        Взаємозв’язок сенсу життя та щастя виявляється в тому, що наявність конкретного сенсу життя є умовою щастя, а з іншого боку – прагнення досягти щастя таким чином дає з’ясований  сенс життя. 
Актуальність данного дослідження полягає у пошуку відповіді на питання про сенс життя та наявність у ньому щастя, що неможливо зрозуміти поза процессом сапопізнання та прагнення до гармонії із світом загалом та власне із собою зокрема. 
Метою даної роботи є аналіз ідеї самореалізації людини як шлях досягнення істинного щастя. Ця мета дослідження обумовила вирішення наступних задач:
-       проаналізувати поціновування щастя в контексті європейської філософії;  
-       дослідити онтологічно-екзистенційні виміри щасливого буття. 
Об’єктом даного дослідження виступає  щасливе буття, природа та його досягнення.