Твір роздум на морально етичну тему за сюжетами та образами священих книг людства

Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають людей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів.

Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літератури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних і філософських учень. Саме слово «веда» означає «священне знання».

У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфологія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури.

У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри. Біблія — узагальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освячені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віруючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авторами, різними мовами.

Історія створення тексту Біблії — це історія духовних пошуків людства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають складний розвиток християнської ідеї. Саме слово «заповіт» виникло під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке переклали як «заповіт», ближче за значенням до слів «договір», «угода» або «союз». І в основі іудаїзму — положення про «угоду»» між Богом і людиною, «народом божим»: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а Бог за це охороняє і «рятує» людей. Поступово «угода» між богом і людьми втрачала риси рівноправності, перетворюючись на волевиявлення Бога, який встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті міститься вказівка, що Бог укладе «новий договір» із людьми. «Новий союз» мав будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей до Бога.

Авеста — священна книга зороастризму. Основна ідея цієї релігії — залежність світобудови від боротьби добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової справедливості. Авеста написана однією з давньоіранських мов; учені не визначили точно, які племена або народи розмовляли цією мовою, тому найменували ту мову за назвою пам’ятки — «авестійською». Авеста складається з кількох частин. Найбільш давня з них — «Гати» — зібрання молитов. Автором цих текстів вважають засновника давньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми поведінки.

Коран — священна книга мусульман. Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом, світових релігій.

Виникнення ісламу супроводжувалося появою священної книги — Корана, який, відповідно до мусульманського вчення, послав людям Аллах через ангела Гавриїла у формі одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм одноплемінникам.

Коран — це збірка проповідей Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу. Складається Коран зі 114 розділів (сур), розташованих не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення розміру. У Корані немає систематичного викладення основ мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів і пророків Біблії та Євангелія. У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя, Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Христа. Але сам Мухаммед ніби завершує весь цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.