Твір на тему " скарб - узагальнений образ щастя "

Здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. Дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. Історія Павлуся з оповідання О. Стороженка "Скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. Не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. Хоч і таланило в усьому Павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захотів...

У батьків Павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. Ось Павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. Якось уночі Павлусь захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. А Павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили запросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не "хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине. Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий хорт. Вирішили жартома вкинути його Павлові у вікно. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павлусь сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав. І після цього щастя не залишало Павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.Дивним видається уявлення про щастя селян з казки Олекси Стороженка з глибокою назвою "Скарб": односельці вважали Павлуся щасливим і заздрили йому. А чи багато хто із них хотів би бути на його місці? Не впевнений. Чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? В уяві постає такий собі дурник із народної казки, що лежить на печі й наказує щуці виконувати свої безглузді забаганки. Жага до легкого щастя вбиває в нас бажання самовдосконалюватися, розвиватися, робить тупими споживачами. Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? По-моєму, той тільки й щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо працює над здійсненням своїх мрій.