Що мені подобається в котляревському

І  варіант  
З Івана Котляревського починається історія нової української літератури. Саме він першим насмілився ввести народну мову в художній твір, саме він розповів читачам про народ, який не пови­нен був існувати: Катерина II своїм указом зруйнувала Запорізь­ку Січ, зробивши Малоросію покріпаченою часткою Росії. І рап­том — «Енеїда»! Присвячена, здавалося, далекій римській історії, але така близька й зрозуміла українцям. І. Котляревський узяв за ос­нову поему Вергілія, використав дуже поширений тоді, в кінці XVIII століття, жанр бурлескної пародії, але розповів своїм землякам про них же самих, відтворивши яскраві картини української дійсності того часу.На мою думку, саме ця обставина принесла найбільшу славу І. Котляревському і зробила поему улюбленим твором багатьох по­колінь українців. Мене теж приваблює саме національний колорит «Енеїди», з якої можна вивчати цілісінькі розділи народознавства.

II   варіант

«Енеїда» І. П. Котляревського — винятковий і цілісний літе­ратурний твір, який не лише започаткував нову українську літера­туру, але й до сьогодні не втрачає художньої привабливості. Стиль героїко-комічної поеми дав змогу письменнику у гумористично- сатиричному плані відтворити український побут XVIII ст., повно і соковито передати усі ознаки добре знайомого народного життя.Читачів минулого найбільше привертав сюжет «Енеїди», етно­графічні описи, гумористична дотепність народних прислів’їв. Од­нак переломне значення для подальшого розвитку літератури мав не стільки грайливий жанр поеми, скільки її мова — барвиста, бага­
та і гнучка. Адже «Енеїда» саме той твір, з якого почалося вживан­ня народної мови як літературної.«Енеїда» Котляревського подобається мені своєю мовою — лег­кою, соковитою і блискучою, в якій живе стихія незрівнянного на­родного гумору. Словник письменника невичерпний — кожного разу для будь-якого найзвичайнішого поняття він вживає інше сло­во. Наприклад, для вираження руху людей замість звичайних «пі­шов», «поїхав», «побіг» він вживає такі слова: «ввійшли», «вперли­ся», «дав драла», «дунув во всі лопатки», «мчить, несеться», «п’ята­ми накивав», «почухрав», «попхався», «приплентавсь», «причвалав», «чимчикував» та інші. Котляревський нагромаджує синоніми або споріджені за сенсом слова. Ось як фурія в пеклі катує грішників:Робила грішним добру шану, ремнями драла, мов биків, кусала, гризла, бичувала, кришила, шкварила, щипала, топтала, дряпала, пекла,і кров із тіла їх пила.Не менш цікава фразеологія письменника — різноманітність мовних виразів, в якій він якнайширше використовує скарби укра­їнської мови, здебільшого взяті з вуст народу: «великії у страха очі; не лізь прожогом перший в воду; біда біду — говорять — ро­дить; де їсться смачно, там і п’ється».Звертає на себе увагу і багатство тих побутових тем, про які цією мовою оповідається. Як відомо, «Енеїда» є не лише першим широким словником української народної мови, але й першою енциклопедією народного життя. Перед очима читачів у світлі мов­ного багатства поеми проходить все життя українців — народний матеріальний побут, житло і вбрання, страви та напої, музика і тан­ці, чари та церковний побут. Найцікавіше — про страви Котлярев­ський говорить так:Тут їли різнії потрави:свинячу голову до хріну, і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, і з маком медовий шулик.
Таким чином, Котляревський зміг утвердити власну витончену обізнаність у лексичному багатстві української мови, подавши в своїй поемі повний лексикон народної рідної мови свого часу. Яск­равість образів, іскрометність і чистота мови «Енеїди» продовжу­ють жити, не втрачаючи свого значення в історії української літе­ратури.