Розповідь про пісні літературного походження

Пісні літературного походження

Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами — поетами й

композиторами — і широко виконуються поряд з народними. Отже, до

фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед

людей.

Якщо побутування і виконання цих пісень засвідчують їх близькість до

народної творчості, то деякі інші риси дозволяють виділити їх в окрему

групу пісень літературного походження. Це більш індивідуалізована

мелодія, переважно лірична, і наявність інструментального супроводу, хоч

у народі вони співаються і без акомпанементу. Авторами пісень були

відомі поети, композитори і взагалі освічені й інтелігентні люди. Серед

них — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Кирило Стеценко та інші.

Перші зразки пісень літературного походження з'явилися ще наприкінці XVI

ст. В наступні століття їх ставало все більше і більше. У XVIII та XIX

ст. їх вплив на фольклор став особливо великим.

Може виникнути запитання: що потрібно для того, щоб авторська пісня

стала народною? Мабуть, авторська пісня мусить бути професійною, яскраво

образною, красивою і глибокою за змістом і, звичайно, близькою до

фольклору. Візьмімо для прикладу уривки з поеми Т. Шевченка «Причинна» —

«Реве та стогне Дніпр широкий» і «Така її доля» (40).

Якщо першій пісні властива широта розспіву, епічність музично-поетичного

образу, то для другої характерний м'який ліризм. Музику пісні «Реве та

стогне Дніпр широкий» написав Дмитро Крижановський, а «Така її доля» —

Владислав Заремба. Обидві пісні з'явились у другій половині минулого

століття.

На вірші Т. Шевченка написано багато музичних творів, в тому числі й

пісень. До названих додамо «Думи мої, думи», «Плавай, плавай,

лебедонько», «Літа орел, літа сизий», «Летить галка через балку», «Садок

вишневий коло хати» і багато інших. І ці, і багато інших музичних творів

на Шевченкові слова стали народними. Повернімося до перших етапів

розвитку цього жанру.

З XVII ст. назвемо кілька пісень, що міцно увійшли в народний побут. Це

«Чайка», авторство якої приписується Богдану Хмельницькому (до речі, він

часто співав її в супроводі бандури), «Ой під вишнею» і «Ой не стій під

вікном», що виникли в студентському середовищі Київської академії (41).

З XVIII ст. дуже популярними є пісні Семена Климовського і Григорія

Сковороди. Пісню «їхав козак за Дунай» було написано у 30-ті роки; її

популярність перейшла навіть кордони нашої країни. Широко співались

пісні Сковороди — «Ой ти, пташко жовтобока», «Стоїть явір над горою»,

«Всякому городу нрав і права» (42).

У цій пісні відчутна опора на тоніко-домінантові гармонії, є перехід у

паралельну тональність — все це риси вже пізнішої доби, що співзвучна

європейській музиці гомофонно-гармонічного складу.

XIX століття дуже багате на пісенну творчість, що стала народною. Вона

пов'язана з іменами Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка,

Віктора Забіли, Миколи Петренка, Марка Кропивницького, Михайла Глинки,

Івана Франка, Володимира Александрова та ін. Це, наприклад, пісні «Віють