Представниками гумору в украинський литератури э...

Наперед оправдання, чому пишемо про український гумор у теперішній воєнний час. Тимчасом усім нам треба кріпитися сміхом-веселістю! Адже німецьке радіо скоротило тепер до мінімум поважні передачі, бо вояки домагаються першусього веселої музики, веселої розваги. Це повинно бути і для нас вказівкою. І друге оправдання: ця статейка не має претенсій на літературознавство, а хотіла б бути лише спробою схопити психологічно, що таке український гумор і заразом заохотити наших письменників, щоб більше вам про це писали і плекали цю ділянку творчости.

Що ж таке український гумор, які його питоменні риси? Коли дефініція гумору каже, що він у тому, що представляє велике малим, а мале великим, інакше, що гумор це в дійсності переборщення, то ми, українці, переборщуємо особливо тоді, коли жартуємо самі зі себе. Візьмім для прикладу двох типових представників українського гумору — Ст. Руданського і Вол. Самійленка. Ось Ст. Руданський у загально відомім віршику висміває мужика, що поклався спати в чоботях, а прокинувся без чобіт і "не мої це — каже — ноги" і ми сміємося, бо знаємо, що є в нас чимало простодушних і легковірних мужичків, яких лeгкo обдурюють всякі пройдисвіти, але заразом знаємо, що це пересада, бо аж таких дурнів в нас нема. Коли ж Самійленко висміває таких типів, що "за Україну полягти готові — на перині пуховій", то ми теж сміємося, але й кажемо: Чому ні, бувають і такі, але цілком так зле ще з нами не є... Знову ж Остап Вишня представляє такий тип пустомельної української комуністки, що креше таку промову: "Товариші! Наш нарід темний, віками гноблений, по польських вязницях, забитий, несвідомий... Промовте до нього зрозумілою українською, пролетарською інтернаціональною мовою... Він нещасний, катований, віками гноблений український селянин, забитий, несвідомий, він не розуміє, бо йому забороняли, його катували, його в темряві держали, а коли до нього промовити зрозумілою, українською мовою, то він нещасний, катований, віками гноблений, по польських тортурах, скільки лиха він, нещасний, зазнав, бо йому забороняли, його катували, з його знущалися... я кінчила"... Ми знаємо, що дійсно й тепер нам не бракує таких демагогів, що захлистуються власними пустими фразами про "нещасний народ", або для відміни про "велику націю", але й знаємо, що не всі ми такі, що є в нас люди діла і ці — дасть Бог — візьмуть верх над пустомельними демагогами

Объяснение: