Образ климка у творі григіра тютюнника "климко"

Мир та злагода. Щось повільне, тепле, м'яке, затишне. Щира усмішка, дзвінкий сміх. Впевненість у чомусь, у наступному дні, наприклад. Що буде все добре, буде, де жити, що їсти, у що одягатись. Буде освіта, чесна робота, щасливе життя.

А як щодо асоціацій на поняття "війна" та "злидні"? Жорстоке, холодне, стрімке, бурхливе. Питання про завтрашній день, взагалі про життя, невпевненість у всьому. Турботи, незгоди, муки, плач, ридання...

Війна і мир. Світло та темрява. Після довгого часу, проведеного у світлі, у несподіваній темряві ми не побачимо нічого, крім густого мороку. Після років миру чи можна повірити у реальність жаху? Страшних подій, які відбулись і які ще стануться. Мільйони життів скалічено, зруйновано так, що не відбудувати і не повернути.

У оповіданні "Климко" Григора Тютюнника відтворена гра долі хлопчака. Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний і неочікуваний, під назвою війна. Маленька людина потрапляє у вир подій — смерті та мук. Він захоплює її, захлестує невеликий, але затишний човен існування. Ще раніше Климко втратив батьків, але не був самотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди — усі опікувались ним. І він допомагав дядькові, був надійним товаришем, більше слухав, аніж говорив, але до нього тягнулись інші діти. Мріяв носити такого ж картуза з молоточками і вриватися у ніч на потязі, як дядько. Нетерпляче чекав, коли той повернеться увечері з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж міцне щастя, — та сильна хвиля збила його, зім'яла, здавила жужмом.

Це не було стрімко. Здавалось, сам час зупинився і тиша дзвенить у вухах.

Климко, який завжди жив тільки на станції, спершу бачить зміни тільки у тому, що оточує його. Дзвінка, незносима тиша, похмурі, стурбовані обличчя. Вагони потягів навантажені важкою бойовою технікою. Незвично і страшно. І ще настрій природи. Здається, він змінився. Матінка, вона тихо плаче осінніми дощами, схлипує холодним пронизливим вітром.

Темні, сліпі події чергуються із спалахами випадків — аварій, боїв, знищень. Як чорний кадр серед сіро-жовтої засвіченої фотоплівки — аварія паровозу, на якому їхав дядько.

Смерть єдиної рідної людини, знищення окупантами житла — одного цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена підтримки, любові, місця, зламалась. А дитина? Чи може вона витримати всі ці випробування?