Написати твір роздум "краса душі і природи" іть будласка!

Я славлю життя людей,  що  дiють  навколо  мене,  —  так  писав  у
своïх записних книжках  О.Довженко.  Цей  вислiв  великого  майстра
слова, всiєï укр. культури, безперечно,  можна  вважати  його
творчим i життєвим кредо. Вiн належить до тих  укр.  письменникiв,
чия  творча  манера  органiчно  поєднала  досягнення  реалiзму  та
романтизму. Що б не робив Довженко митець: знiмав кiно, писав пєси
чи сценарiï, створював генiальнi кiноповiстi чи  розмiрковував  над
тисячами питань у своєму Щоденнику  завжди  вiн  залишався  митцем
глибоко народним, закорiненим у рiдну земля,  закоханим  у  ïï
людей i природу. Назавжди в його  памятi  залишились  казковi  сiножатi,
перший дзвiн коси, медовий запах трав i люди, серед  яких  народився,  з
якими рiс, якi до на життєвому шляху. Мабуть, з дитячих лiт
мрiяв розповiсти про це, виношував задум довгими роками i втiлив його на
сторiнках кiноповiстi З. Д. (1954 — 1955).
Цей твiр Довженка цiкавий не лише як власне художнiй, але й як розповiдь
про народження митця. Це лiрична оповiдь  мудрого  фiлософа,  полумяного
патрiота,  генiального  художника  слова.  Тонко  вiдчував   вiн   красу
людськоï душi i красу природи, вважав, що без  гарячоï  любовi
до неï людина не може бути людиною творцем. Тому вже на схилi життя
захоплено i з синiвською вдячнiстю звертається  Довженко  до  рiки
свого дитинства Десни. Колись вона назавжди зачарувала  малого  Сашка  i
лишилася для нього зачарованою на все  життя.  Образ  рiки  постає
перед читачем з перших рядкiв повiстi, власне, з ïï  назви,  i
проходить лейтмотивом через увесь твiр. У ньому сконденсованi для автора
краса, болi i радощi народу, його рiдного придеснянського села. Це образ
символ великоï i малоï батькiвщини,  вiн  є  головним  в
образнiй системi  твору.  Довженко  використав  традицiйний  фольклорний
образ рiчки, що символiзує  рiку  життя,  яка  тече  то  швидко  i
бурхливо, то повiльно  i  розлого.