Кто может сделать конспект біографію І. Карпенка-Карого

Відповідь:Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).

Іван Тобілевич з братом Миколою, учнем Херсонської гімназії. 1868 р.

Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича гербу Трживдар, управителя поміщицького маєтку.

Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи.

1864 — на службі в повітовому суді.

1865 переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь в аматорських виставах О. Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

1870 одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її троюрідний племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому семеро дітей[2].

1881 втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.[2]

1883 в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького.

1883 одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького.

1884 заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886–1887 опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

Один з останніх фотопортретів, 1905 рік

1886 у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.

1887, отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

1888 з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата Панаса Саксаганського.

1890 вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

1897 склав записку до з'їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з'їзду виголосив Панас Саксаганський.

1899 написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

1900–1904 створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

1906 захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 2 (15) вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби (рак печінки та селезінки) у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.

Пояснення: