Контрольний твір. Краса рідної природи в поезіях Т. Шевченка, П. Тичина, М. Рильского, Б.-І. Антонича.ПОДАЙЛУСТА

Упродовж багатьох століть люди намагалися відобразити природу на художньому полотні, фотографіях, у художніх творах. Багато видатних художників, музикантів, письменників, поетів написали безліч творів, в яких описували природу, закликаючи любити її, берегти, захищати від винищення.

Серед українських поетів найближчі мені М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина. Кожен з них по-своєму бачив і тонко відчував велич і красу рідного краю.

Читаючи поезії П. Тичини про природу, одразу відчуваєш, з якою любов'ю і теплотою вони написані.

Так у вірші "Де тополя росте" зображена прекрасна пора року — літо. На фоні голубого неба розкинулось безмежне житнє поле. Легенький вітерець поколихує золоте море хлібів. Здається, нахилиш колоски, притулиш їх до шоки і одразу відчуєш, як вони з кожною хвилиною наливаються, стають ще повнішими, ще тугішими. Від них так і віє здоровою, трудовою силою. Щоб передати слова подяки хліборобам, автор використовує уособлення "шумить жито, співа, заохочує жить, жито шепче мені".

Відчути гармонію у природі може тільки людина з чистою, ніжною, сповненою любові душею. Любов і повага до рідного краю, його краси поєднуються в душі люди ни і утворюють одне ціле — гармонію людини і природи. Саме про таке єднання йдеться у вірші П. Тичини "Гаї шумлять". Тут прекрасно виражені настрій автора, його почуття. Він слухає шум гаїв, милується хмарками, які біжать по блакитному небу, і душа поета підноситься до хмарок. Автор запитує: "Чого душі моїй так весело?" Відповідь однозначна. Він живе природою, тонко відчуває зміни в ній. Ось по мальовничому небу пливуть хмарки; нива хвилюється під вітром. Вона нагадує море, по якому біжать невеликі хвильки. Далі відчувається шум гаїв, тихий шепіт трав, слабкий подих вітру. Серце поета переповнене радістю, і він "когось все жде, співаючи..."