Незважаючи на цькування та критику, українські літератори продовжували свою нелегку, але таку потрібну справу. Ці перекладачі дали змогу українцям насолодитися світовими скарбами літератури.
1
Микола Лукаш

Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20-ти з гаком мов, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.
Переклади: У 1955 друкується перший переклад «Фауста» Гете, що приносить митцю першу славу перекладача. З середини 1950-х по 1973 Микола Лукаш здійснює більшість своїх найкращих перекладів — «Дон Кіхот» Мігеля Сервантеса, «Декамерон» Джованні Боккаччо, «Пані Боварі» Гюстава Флобера, поезії Бернса та Гейне, Шиллера й Верлена, Рільке, Гюго, Міцкевича.
Микола Лукаш був не просто поліглотом і обдарованим перекладачем, а й фольклористом-новатором. Він свідомо вводив у перекладені тексти маловживані українські слова, був відмінним знавцем різних діалектів. Наприклад: «Коли коваль ковалисі коваленят кує, ковалиха ковалеві ковадлом керує», — Лукаш демонструє живу народну творчість, а не цензуровану радянською владою.
Також він писав короткі іронічні, самоіронічні й сатиричні поезійки-шпигачки — які за часів радянщини, звичайно, не друкували.
За наївний, але щирий лист протесту проти ув’язнення Івана Дзюби Миколу Лукаша геть відсторонили від літературного процесу в країні, помер він у бідності й самотності, не доживши пару років до Незалежності.
Незважаючи на цькування та критику, українські літератори продовжували свою нелегку, але таку потрібну справу. Ці перекладачі дали змогу українцям насолодитися світовими скарбами літератури.
1
Микола Лукаш

Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20-ти з гаком мов, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.
Переклади: У 1955 друкується перший переклад «Фауста» Гете, що приносить митцю першу славу перекладача. З середини 1950-х по 1973 Микола Лукаш здійснює більшість своїх найкращих перекладів — «Дон Кіхот» Мігеля Сервантеса, «Декамерон» Джованні Боккаччо, «Пані Боварі» Гюстава Флобера, поезії Бернса та Гейне, Шиллера й Верлена, Рільке, Гюго, Міцкевича.
Микола Лукаш був не просто поліглотом і обдарованим перекладачем, а й фольклористом-новатором. Він свідомо вводив у перекладені тексти маловживані українські слова, був відмінним знавцем різних діалектів. Наприклад: «Коли коваль ковалисі коваленят кує, ковалиха ковалеві ковадлом керує», — Лукаш демонструє живу народну творчість, а не цензуровану радянською владою.
Також він писав короткі іронічні, самоіронічні й сатиричні поезійки-шпигачки — які за часів радянщини, звичайно, не друкували.
За наївний, але щирий лист протесту проти ув’язнення Івана Дзюби Миколу Лукаша геть відсторонили від літературного процесу в країні, помер він у бідності й самотності, не доживши пару років до Незалежності.