До якого напряму реалізму - етнографічно-побутового чи соціально-психологічного - належать твори Марка Вовчка. Та чому? Терміново, ів ​

Марко Вовчок заявила про своє художнє кредо: змальовувати життя простих людей, покріпачений народ, позбавлений найголовнішого — волі. Так, в оповіданні „Козачка” зображено історію вільної дівчини Олесі, яка одружується з бідолахою-кріпаком, бо слухає голос свого закоханого серця. Олеся народилася в багатій козацькій сім'ї. Батьки дуже любили своє єдину дитину, випестили її, виростили життєрадісною, привітною, ласкавою. Дівчина закохалася у вродливого, але бідного парубка-кріпака Івана Золотаренка. Вона переконана, що щастя — не в багатстві, тому й міркує так: „ Що, — каже, — по тому, що буде вільний, коли не буде любий?” Проте, одружившись із кріпаком, Олеся відчула на собі весь тягар кріпацького життя. Пан насильно розлучив батька з родиною, матір — із синами. Навіть після смерті чоловіка вона не домагалася звільнення з кріпацтва, бо не знала закону, що вільна козачка після смерті чоловіка-кріпака могла стати незалежною. Бідолашна жінка помирає в невимовних стражданнях.

Оскільки джерело „Народних оповідань” — розповіді простих людей про власне життя, то їхні історії письменниця змальовувала ніби зсередини, використовуючи голос самого героя. Відтак така задушевна розповідь-сповідь розкривала його духовний світ, найпотаємніші думки, почування, мрії. Найчастіше такими оповідачами виступали жінки-селянки, найбільш принижені й зневажені в суспільстві („Сестра”, „Одарка”, „Викуп”, „Ледащиця”, „Горпина”).

У „Народних оповіданнях” сам український народ заговорив про свої страждання й надії на визволення. Уже не окремі вади злих панів, як у творах Г. Квітки-Основ'яненка, а весь несправедливий лад заперечується у творах Марка Вовчка.

Ця гуманістична тема продовжується в повісті „Інститутка”. Марко Вовчок почала писати її ще в Немирові на основ життя та побуту в панських маєтках. Перша назва цього твору — „Панночка”. Повість у перекладі І. Тургенєва вперше була надрукована в журналі „Отечественные записки” 1860 р. Її український варіант з'явився в журналі „Основа” 1862 р., як уже згадувалося, з посвятою Т. Шевченку.

Ідейно-тематичні домінанти центрі твору — доля села напередодні скасування кріпацтва. Письменниця зображує людей, які не лише мріють про волю, а й виявляють непокору, протест проти сваволі поміщиків. Цим вони близькі до Шевченкових героїв.

Головна тема повісті — змалювання підневільного, безправного становища кріпаків.

Марко Вовчок розмірковує про вроджене почуття волелюбності українського народу, показує повну протилежність у поглядах на кохання і шлюб панів та кріпаків, згадує про солдатчину як каторгу, про нелегке життя наймички в місті.

Для розкриття ідейно-тематичного змісту твору Марко Вовчок використовує прийом антитези (протиставлення). Це протиставлення подвійне: світ безправ'я кріпаків — світ паразитичного життя кріпосників; доброчесність і гідність людей з народу — користолюбство, жорстокість поміщиків.

Ці світи представлено двома поколіннями панів і двома поколіннями кріпаків. Молода пані змальована ще жорстокішою, ніж стара. А молоде покоління кріпаків, на відміну від терплячої старенької бабусі, здатне на протест, на відстоювання своїх людських прав.

„Любо на волі дихнути!” — цими словами Устини можна визначити провідну художню ідею цієї повісті.

Объяснение: