Ідейно художній аналіз Довбуш Федьковича

Объяснение:

бачимо в одному творі фантастичне, ірреальне (фатум, містика, гіперболізація суті подій і характерів персонажів тощо) і, можна сказати, реально-історичне (відстоювання Довбушем волі для народу, розкриття реакційної, «чорної» ролі єзуїта, вияви прихильного, братерського ставлення до польського народу). Таке поєднання реального з фантастичним, коли складові елементи змісту твору не підпорядковані цілісному соціальному світобаченню автора, спричинилося до невиразності, невизначеності усього його ідейно-художнього змісту. Художня картина світу не набула належної цілісності, намічені у перших трьох діях соціально-класові моменти розчиняються в буйній фантазії автора, і в підсумку маємо майже містичний трагічний фінал.

Певне світло на зміст «Довбуша» може, думається, пролити і зіставлення твору з народнопоетичною традицією. Передусім слід звернути увагу на те, що Федькович відійшов од основного мотиву народних переказів про Довбуша — захисника пригноблених. У трагедії на передній план виступають особисті (любовні) прагнення головного героя, набуваючи виразного містичного вияву; вони, зрештою, і призводять його до загибелі. Захисником пригноблених Довбуш стає, власне, внаслідок невдачі в коханні, більшість же народних легенд наголошують на тому, що для Олекси щастя і воля народу були над усе. В ряді моментів у третій редакції Федькович менше, ніж у попередніх, висвічує соціальну функцію вчинків героя. Так, на початку 4-ї дії Олекса говорить про те, що він дав святу клятву гуцулам не використовувати громовий топір у своїх особистих цілях. У фольклорній традиції Довбуш виступає як своєрідний народний месія в оточенні дванадцяти найвірніших опришків.