Залежно від того, яке фото вважати дивним: якщо перше фото, за до якого відбулася перша подорож Софійки у минуле, то цю фотографію в дім принесла Сніжана і вона випадково впала за тумбочку, де Софійка її і знайшла.
Цитата: У коридорі ще раз позаглядала в усі можливі шпарки: намиста ніде не було. Зате намацала між стіною і тумбочкою світлину, на якій Сніжана з Валентином та печальний хлопчик. Тітонька теж неабияка роззява.
Якщо фото чоловіка, якому на світлині викололи очі, то цю фотографію дала Софійці бабуся Вадима, а Софійка зовсім випадково прихопила його з собою.
Цитата: Стара швидко занишпорила в шкатулці па полиці.
– О! Осьо воно, це нещастя!
Майже пожбурила Софійці прим'яту стару-престару світлину, з якої дивився… Власне, не дивився – очі на світлині виколото чиєюсь вправною шпилькою – ситий, з пишною чуприною, чоловік у кожусі.
– З нього все почалось! Якби тоді…
Раптом – як же невчасно! – зарипіли двері, й до кімнати зайшов… Вадим!
Побачив Софійку і, дівчинка з приємністю завважила, начебто аж зблід і остовпів.
– О, з'явився – не забарився! Гостей осьо приймай. Пронозлива дуже! Навіть я при ній мало, як ти кажеш, не розкололась!
– Що? Ти знайшла? Ти їй розказала? – Вадим зробився сам не свій.
У ворота подзвонили, стара побігла відчиняти. Софійка злякано прикрила долонею фото і, щоб не сердити хлопця, заховала під полу.
Відповідь:
Залежно від того, яке фото вважати дивним: якщо перше фото, за до якого відбулася перша подорож Софійки у минуле, то цю фотографію в дім принесла Сніжана і вона випадково впала за тумбочку, де Софійка її і знайшла.
Цитата: У коридорі ще раз позаглядала в усі можливі шпарки: намиста ніде не було. Зате намацала між стіною і тумбочкою світлину, на якій Сніжана з Валентином та печальний хлопчик. Тітонька теж неабияка роззява.
Якщо фото чоловіка, якому на світлині викололи очі, то цю фотографію дала Софійці бабуся Вадима, а Софійка зовсім випадково прихопила його з собою.
Цитата: Стара швидко занишпорила в шкатулці па полиці.
– О! Осьо воно, це нещастя!
Майже пожбурила Софійці прим'яту стару-престару світлину, з якої дивився… Власне, не дивився – очі на світлині виколото чиєюсь вправною шпилькою – ситий, з пишною чуприною, чоловік у кожусі.
– З нього все почалось! Якби тоді…
Раптом – як же невчасно! – зарипіли двері, й до кімнати зайшов… Вадим!
Побачив Софійку і, дівчинка з приємністю завважила, начебто аж зблід і остовпів.
– О, з'явився – не забарився! Гостей осьо приймай. Пронозлива дуже! Навіть я при ній мало, як ти кажеш, не розкололась!
– Що? Ти знайшла? Ти їй розказала? – Вадим зробився сам не свій.
У ворота подзвонили, стара побігла відчиняти. Софійка злякано прикрила долонею фото і, щоб не сердити хлопця, заховала під полу.
Пояснення: