Цитатна характеристика до образу остапа з твору "дорогою ціною"

1. Лупи та дай.

 2.Ох,земелько,свята земелько-Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи в одні руки.

 Гадаю це те!

 « , стрункий й міцний, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю… » .13

2 «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились, - доводив …». 16

16 «Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди, - доводив …». 20

 3 «Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала з батьківщиною, з усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і він почув, як разом із зниклим світлом у його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. непомітно для себе зітхнув…». 29

5 «Дивне почуття охопило груди: замість радості — сильнеє обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки». 22

18 «Та хіба  сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою худобою?». 11

27  «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких   слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». 18

29 «І враз йому зробилось весело і легко. почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…». 21

23 «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном… ». 17

19  « теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію». 6

22 «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею… ». 7

4 « охоче підіймає сорочку і показує збасаманений синій хребет, де списана, як він каже, його життєпись: «оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля… кругом латаний… з тим і до Бога піду… ». 19

 14 « несвідомо піддававсь їй. Він біг за нею, хоч з кожним віддихом і рухом кололо його в грудях і нападали часом млості, а з-під руки, якою він затуляв рану, стікало щось тепле і мокре». 30

 8 «, властиво, радий був Соломії, лише ота несподіванка збила його з пантелику». 14

13 « стояв, вагаючись, але, бачачи молодицину упертість, вийняв ніж, поточив його об камінь і почав обтинати в кружок Соломіїне волосся». 31